Читать «Чорна стріла» онлайн - страница 25

— Лоулесе, — відповів ватажок, — щоб повернутися в Танстольський замок, сер Деніел мусить пройти через ліс. Ми зробимо так, що цей шлях обійдеться йому дорожче за всяку битву. Потім, коли він залізе з жменькою людей, яка в нього залишиться, в свою нору, ми обложимо цього старого лиса. Всі його знатні друзі розгромлені, допомоги чекати нізвідкіля, і йому буде кінець. Це велика здобич, її вистачить на обід усім нам.

— Ну, я вже багато з'їв таких обідів, — відказав Лоулес. — До того ж, приготовляючи їх, можна обпектися, добрий мастере Еллісе. А чим ми поки що займаємось? Виготовляємо чорні стріли, пишемо вірші й п'ємо чисту холодну воду — досить-таки неприємний напій.

— На тебе, Лоулесе, покластися не можна, — відповів Елліс. — Від тебе ще тхне монастирською коморою, жадібність занапастить тебе. Ми взяли двадцять фунтів у Епльярда, забрали сім марок в гінця минулої ночі. Позавчора взяли п'ятдесят у купця.

— А сьогодні, — промовив один з молодців, — я зупинив гладкого продавця індульгенцій, він їхав у Холівуд. Ось його гаман.

Елліс полічив монети.

— Сто шилінгів, — пробурмотів він. — Дурень ти, в нього, напевно, значно більше було сховано в сандаліях або зашито у відлозі. Ти дитина, Томе Кьюкоу, рибка вислизнула з твоїх рук.

Але Елліс байдуже сунув гаман собі в кишеню. Він стояв, спершись на рогатину, і розглядав своїх товаришів, які сиділи в різноманітних позах і їли оленину, запиваючи її елем. День був щасливий, їм пощастило, але справа не чекала, і вони поспішали з обідом. Деякі з них, наївшись, повалились на траву і одразу ж заснули, немов удави, інші розмовляли або оглядали зброю, а один, у якого був дуже гарний настрій, підняв ріг з елем і заспівав:

Як сонечко сяє, як літо буває, Тут м'яса є вдосталь для всіх, — Привітно полюєш і п'єш-бенкетуєш Під співи веселі та сміх. А прийде зима, холодна, сумна, Завіє удень і вночі. — Із лісом прощайся, додому вертайся, Сиди до весни на печі.

Весь цей час хлопці лежали й слухали, тільки Річард зняв арбалет і тримав у руці залізний гачок, яким натягують тятиву. Вони боялись навіть поворухнутися, і вся сцена з лісового життя пройшла перед їх очима, наче в театрі. Та враз виставу перервали. Якраз над схованкою Діка і Метчема височів димар. Раптом в повітрі почувся свист, потім сильний стук, і біля них впали уламки стріли. Хтось згори, можливо, той самий вартовий, якого хлопці бачили на ялині, поцілив у вершечок димаря.

Метчем тихенько скрикнув, Дік теж здригнувся з несподіванки і впустив залізний гачок. Проте людей на лужку стріла не здивувала, бо це був умовний сигнал, якого вони чекали. Всі одразу схопилися на рівні ноги, підтягували пояси, пробували тятиви на луках, перевіряли в піхвах мечі та кинджали. Елліс підвів руку, вигляд у нього був невблаганний і лютий, білки очей сяяли на його засмаглому обличчі.