Читать «Чорна стріла» онлайн - страница 26

— Хлопці, — сказав він, — ви знаєте свої місця. Не випускайте нікого з рук живим. Епльярд був тільки закускою, а тепер ми починаємо справжній обід. Я клянусь небом жорстоко помститися за трьох чоловік: за Гаррі Шелтона, Сімона Мелсбері і, — тут він ударив себе у широкі груди, — за Елліса Дакуорта!

Продершись крізь кущі, на лужок вибіг червоний від швидкого бігу чоловік.

— Це не сер Деніел! — промовив він, ледве переводячи подих. — Їх усього семеро. Стріла долетіла?

— Тільки що, — відповів Елліс.

— Чорт візьми! — вигукнув вартовий. — Мені здавалось, що я чув, як вона свистіла. Доведеться йти не ївши!

Через хвилину всі люди «Чорної стріли» пішли в різні боки, бо кожний поспішав на своє місце, і лужок перед зруйнованим будинком спорожнів. Тільки казан на багатті, яке тепер ледве горіло, та частина оленячої туші на гілляці свідчили про те, що тут хтось був.

Розділ V

КРИВАВЕ ПОЛЮВАННЯ

Хлопці лежали нерухомо, поки останні звуки кроків не злилися з шумом вітру. Тоді вони підвелися і, ледве ступаючи, тому що від незручного положення у них затерпли ноги, вибрались з руїн і по сволоку перейшли через рів. Метчем, піднявши з землі гачок від арбалета, пішов попереду; Дік з арбалетом у руках йшов, важко ступаючи здерев'янілими ногами, слідом за ним.

— А тепер підемо в Холівуд, — сказав Метчем.

— В Холівуд! — вигукнув Дік. — Йти в Холівуд тоді, коли добрих людей чекає смерть? О, ні! Це міг би зробити хто завгодно, тільки не я! Швидше я пошлю тебе, Джоне, до всіх чортів!

— Невже ти покинеш мене? — запитав Метчем. -

— Звичайно, покину, — відповів Дік. — Якщо я не встигну попередити цих людей, я загину разом з ними. Невже ти думаєш, що зможеш умовити мене покинути в біді людей, серед яких я виріс? Ні, я не зроблю цього! Віддай мені гачок від мого арбалета.

Але Метчем не збирався віддавати йому гачок.

— Діку, — сказав він, — ти поклявся всіма святими, що доведеш мене до Холівуда. Невже ти порушиш свою клятву? Невже ти покинеш мене… клятвопорушнику?

— Зрозумій мене. Я клявся з найкращими намірами, — заперечив Дік. — Я хотів виконати свою клятву; але тепер все складається по-іншому. Поміркуй сам, Джоне. Дозволь мені тільки попередити цих людей і, якщо доведеться, виступити разом з ними проти спільного ворога; а як все виясниться, ми знову підемо своєю дорогою, і я не порушу своєї клятви.

— Ти глузуєш з мене, — відповів Метчем. — Ці люди, яким ти хочеш допомогти, полюють за мною, щоб занапастити мене.

Дік почухав потилицю.

— Я нічого не можу зробити, Джоне, — сказав він. — Іншого виходу немає. А що б ти зробив на моєму місці? Тобі, хлопче, загрожує не така вже велика небезпека, а їх чекає смерть. Смерть! — додав він. — Подумай над цим! Якого біса ти затримуєш мене тут? Давай сюди мій гачок! Боже милий! Невже вони мають загинути?

— Річарде Шелтон, — сказав Метчем, дивлячись просто йому у вічі, — невже ти збираєшся виступити на боці сера Деніела? Хіба ж ти глухий? Хіба ти не чув, що сказав Елліс? Чи, може, ти не маєш серця, в тобі не говорить кров твоїх рідних, твого батька, якого вбили ці люди? «Гаррі Шелтон», сказав він; а сер Гаррі Шелтон був твоїм батьком, і це так ясно, як день.