Читать «Чорна стріла» онлайн - страница 121

— Коли б у мене був корабель, — сказав Арбластер, — я був би в безпеці у відкритому морі разом зі своїм матросом Томом. Але ти забрав у мене корабель, куме, і я жебрак. А мого матроса Тома застрілив якийсь негідник. «Щоб ти здох!» — промовив Том, коли вмирав, і більше ніколи не скаже ні слова, і нещасна душа його покинула тіло. Ніколи вже я не буду плавати разом з бідолашним Томом.

Дік відчув каяття і жалість. Він хотів узяти моряка за руку, але той відсмикнув її.

— Ні, — сказав він, — облиш. Ти ж обдурив мене і розорив, тож будь задоволений цим.

Слова завмерли на вустах Діка. Він бачив крізь сльози, що набігли йому на очі, як нещасний старий, прибитий горем, схиливши голову, побрів по снігу, не помічаючи собаки, що скиглив біля його ніг. І тут Дік вперше зрозумів, яку безнадійну гру ми ведемо в житті і що зробленого неможливо ні змінити, ні виправити каяттям.

Але в нього не було часу віддаватися сумним думкам. Кетсбі зібрав вершників, під'їхав до Діка і, зіскочивши на землю, запропонував йому свого коня.

— Сьогодні вранці, — сказав він, — я трохи заздрив вашому успіху, але він виявився нетривким. Зараз, сер Річард, я від щирого серця пропоную вам цього коня, щоб ви виїхали на ньому з цього місця.

— Поясніть мені, — попросив Дік, — що викликало цей успіх.

— Ваше ім'я, — відповів Кетсбі. — Мілорд ставиться до цього дуже уважно. Якби моє ім'я було Річард, я завтра був би графом.

— Дуже вдячний вам, сер, — сказав Дік. — Я зовсім не вірю, що коли-небудь мені знов пощастить завоювати нові милості герцога, тому дозвольте попрощатися з вами. Влада й багатство непогані, звичайно, речі, але, між нами кажучи, ваш герцог — страшна людина.

Кетсбі засміявся.

— Ваша правда, — промовив він, — але той, хто їде за Річардом Горбанем, може далеко заїхати. Ну, хай боронить вас Бог від усякого лиха! Бажаю вам найкращого!

Дік став на чолі свого загону і, наказавши воїнам їхати слідом за ним, рушив уперед. Він проїхав через місто, гадаючи, що цим шляхом їхав сер Деніел, і шукаючи ознак, які могли б підтвердити цю думку. Скрізь на вулицях валялися убиті й поранені, І в таку холоднечу теж були приречені на смерть. Ватаги переможців ходили з будинку в будинок, грабуючи, вбиваючи і горлаючи пісні. З усіх боків до Діка долинали крики пограбованих і скривджених, часом він чув стук в чиї-небудь замкнуті двері, гіркий плач жінок.

Серце Діка після випадку з Арбластером прокинулось. Він вперше побачив жорстокі наслідки своїх вчинків, і думка про нещастя, що впали на місто Шорбі, сповнила його відчаєм.

Нарешті він досяг околиць міста і знайшов той широкий слід на снігу, який помітив з дзвіниці. Він поскакав швидше, уважно придивляючись до трупів людей і коней, що лежали обабіч сліду. Багато хто з убитих був одягнений в кольори сера Деніела. Тих, що лежали горілиць, Дік навіть пізнавав.

Між мостом і лісом на загін сера Деніела, очевидно, напали лучники, бо тут скрізь валялись трупи, з яких стирчали стріли. Серед них Дік помітив молодого хлопця, обличчя якого здалось йому дуже знайомим.