Читать «Чорна стріла» онлайн - страница 120

— А як звуть того чоловіка? — спитав герцог.

— Сер Деніел Бреклі, — відповів Дік Річард.

— Ловіть його, зрадника! — крикнув Глостер. — Це не винагорода, сер Річард. Ви робите мені нову послугу; якщо ви принесете його голову, мій борг вам тільки збільшиться. Кетсбі, дай йому солдатів. А ви, сер, поки подумайте, що я міг би для вас зробити, щоб віддячити вам.

В цей час йоркісти оволоділи одним з портових шинків, кинувшись на нього з трьох боків, і взяли в полон його захисників. Дік Горбань був дуже задоволений цим і, під'їхавши ближче, звелів показати йому полонених.

Їх було четверо. Двоє — слуги мілорда Шор, один — слуга лорда Райзінгема і, нарешті, четвертим і останнім, але не останнім в очах Діка, був високий на зріст старий сивий моряк. Він був трохи напідпитку і ледве волік ноги; слідом за ним, скиглячи й підстрибуючи, біг собака. Молодий герцог суворо глянув полонених.

— Повісити! — наказав він і одвернувся, щоб спостерігати за ходом битви.

— Мілорде, — промовив Дік, — тепер я знаю, якої винагороди попросити. Подаруйте життя і волю цьому старому моряку.

Глостер обернувся й подивився Дікові в обличчя.

— Сер Річард, — відповів він, — я воюю не павиними перами, а гострими мечами, і безжально убиваю своїх ворогів. У кожного з моїх прибічників у роздертому на шматки англійському королівстві є брат або друг у ворожому таборі. І якби я почав роздавати помилування, то мені довелось би всунути меч у піхви.

— Можливо, це так, мілорде, — сказав Дік, — але я, ризикуючи позбавитись вашої ласки, буду зухвалим і нагадаю вам про обіцянку.

Річард Глостер спалахнув.

— Запам'ятайте гарненько, — сказав він, — що я не люблю ні милосердя, ні тих, хто ним торгує. Сьогодні ви поклали початок блискучої кар'єри. Я виконаю свою обіцянку, якщо ви будете наполягати на цьому. Але, клянусь небесною силою, мої милості до вас на цьому закінчаться.

— Беру на себе всі збитки, — проказав Дік.

— Дайте йому цього моряка, — промовив герцог і, смикнувши поводи, повернувся спиною до молодого Шелтона.

Дік не почував ні радості, ні смутку. Він надто добре знав герцога, щоб надавати великого значення його прихильності, бо виникала вона дуже швидко й легко і тому не викликала довіри. Він тільки побоювався, що мстивий полководець відмовиться дати солдатів. Та Дік був хибної думки про честь герцога, якою б вона не була, і, головне, про твердість його рішень. Крім того, герцог вирішив, що Дік збирається переслідувати сера Деніела, тому не міняв свого рішення. Голосно наказавши Кетсбі поспішити, герцог нагадав, що рицар чекає.

Тим часом Дік обернувся до старого моряка, який, здавалося, був байдужий і до страти, що загрожувала йому, і до несподіваного звільнення.

— Арбластере, — сказав Дік, — я заподіяв тобі багато лиха, але тепер, клянусь розп'яттям, я віддячив тобі.

Та старий моряк тільки мовчки байдуже глянув на нього.

— Життя все ж таки життя, старий буркотуне, — вів далі Дік, — і коштує воно більше за кораблі й вина. Скажи ж, що прощаєш мені. Хоч твоє життя для тебе нічого не варте, але мені воно коштувало всього мого майбутнього. Я заплатив за нього страшенно дорого. Ну, не треба бути таким жорстоким.