Читать «Чорна стріла» онлайн - страница 114

Один з перших двох вершників упав разом з, конем, і його товариш проскакав по ньому. Другий вискочив просто на вершину барикади, проткнувши лучника списом. Майже тієї ж самої миті його і самого стягли з сідла, а коня вбили. Навальний натиск ворога відкинув захисників і барикади. Воїни ланкастерців, перелазячи через трупи своїх товаришів, шаленою атакою прорвали лінію оборони захисників і з ревом, мов потік, що прорвав греблю, ринули у вулицю.

Але битва на цьому не скінчилась. У вузькому проході вулиці Дік і кілька воїнів, що лишилися живими, працювали алебардами як лісоруби, і незабаром на всю ширину вулиці було збудоване нове, вище і надійніше укріплення з забитих воїнів і поранених коней, які билися в передсмертній агонії.

Зустрівшись з цією новою перешкодою, кіннота ланкастерців відступила назад, і в цю ж мить на них з вікон полетіла така злива стріл, що відступ перетворився на втечу.

Майже одночасно ті вершники., що прорвали барикаду і вискочили на вулицю, домчали до дверей корчми з вивіскою у вигляді шахової дошки. Тут їх зустрів грізний Горбань і всі резервні сили йоркістів. Вершники в повному безладді і паніці кинулися назад.

Дік з своїми людьми зустрів їх коло барикади; з будинків з свіжими силами вискакували воїни, які ще це брали участі в рукопашному бою; на втікачів посипався град стріл.

Через якусь хвилину на вулиці не лишилось жодного живого ланкастерця.

І тільки тоді Дік підняв свій закривавлений меч і закричав «ура».

Глостер зліз з коня і оглянув місце бою. Його обличчя було бліде, як полотно, але очі сяяли, наче самоцвіти, його голос, збуджений битвою і перемогою, був хрипкий і грубий. Він поглянув на укріплення, до якого не могли підійти ні друг, ні ворог: так несамовито бились там в передсмертній агонії коні. Глянувши на це криваве побоїще, він криво посміхнувся.

— Добийте коней, — наказав він. — Вони заважають вам. Річарде Шелтон, — додав він, — я задоволений вами. Станьте на коліно.

Ланкастерці знову почали стріляти, і стріли густою зливою падали на вулицю; але герцог, не звертаючи на них уваги, вийняв свій меч і тут же, на місці, посвятив Річарда в рицарі

— А тепер, сер Річард, — сказав він, — коли ви побачите лорда Райзінгема, негайно пришліть гінця за мною. Навіть, якщо це буде ваш останній воїн, пришліть його до мене негайно. Краще втратити свої позиції, ніж нагоду зустрітися з графом Райзінгемом у бою. І запам'ятайте ви всі, — додав він, підвищуючи голос, — якщо граф Райзінгем загине не від моєї руки, я буду вважати цю перемогу поразкою.

— Мілорде герцог, — сказав один з тих, що супроводили його, — невже ваша милість ще не втомилася, піддаючи небезпеці своє дорогоцінне життя? Для чого ми тоді марнуємо тут свій час?

— Кетсбі, — відповів герцог, — наслідки битви вирішуються тут. Решта сутичок не має ніякого значення. Ми повинні тут перемогти. Що ж до небезпек, то якби ви були бридким горбанем і діти дражнили вас на вулицях, ви б дешевше оцінювали своє життя. А година слави варта життя. У всякому разі, коли ви хочете, їдьмо і огляньмо інші позиції. Сер Річард, мій тезко буде й далі утримувати залиту кров'ю вулицю. На нього можна покластися. Але пам'ятайте, сер Річард, не все ще закінчено. Найгірше попереду. Не спіть.