Читать «Чорна стріла» онлайн - страница 112

Калатання дзвонів, перелякані крики людей, що мчали по вулицях і стукали у двері будинків, миттю підняли на ноги принаймні чоловік сорок з цих п’ятдесяти. Вони швидко скочили на коней і, не маючи жодної уяви, звідки загрожує небезпека, бігали у різних напрямках.

І коли Річард Глостер доскакав до першого будинку Шорбі, при вході у вулицю його зустріла тільки купка воїнів, яку він розігнав, як буря розганяє жайворонків.

Коли вони проскакали кроків сто містом, Дік Шелтон доторкнувся до плеча герцога; той, у відповідь, натяг поводи, приклав до рота сурму і, подавши умовлений знак, повернув праворуч. Весь його загін, як один вершник, за його командою повернув слідом за ним і промчав найближчим провулком. Тільки останні двадцять вершників стримали коней на початку вулиці. В ту ж мить піхотинці, яких вони везли на своїх конях, пострибали на землю; одні з них стали готувати луки, а інші — захоплювали будинки по обидва боки вулиці.

Здивовані цією несподіваною зміною напрямку і налякані оильною тиловою охороною Глостера, ланкастерці, спішно порадившись, поскакали у місто за підмогою.

Та частина міста, яку, за порадою Діка, захопив Річард Глостер, лежала на невеличкому підвищенні, за яким зразу ж починалося поле. Вона складалася з п'яти маленьких вуличок з бідними майже незаселеними будиночками. На всіх п'яти вулицях поставили надійну і сильну варту; резерв закріпився в центрі, куди не долітали ворожі стріли, і був готовий будь-якої хвилини подати варті допомогу.

Ця частина міста була такою бідною, що жодний з ланкастерських лордів, і навіть їх слуги, не жили тут. Мешканці цих вулиць одразу ж покинули свої будинки і порозбігались, репетуючи на все горло.

У центрі, де сходилися всі п'ять вулиць, стояла старезна обшарпана корчма з вивіскою, на якій була зображена шахівниця. Цю корчму і вибрав герцог Глостерський для своєї головної квартири на весь день.

Діку він доручив охороняти одну з п'яти вулиць.

— Ідіть, — сказав він, — заслужіть собі звання рицаря. Завоюйте мені славу. Один Річард для другого. І даю слово, якщо я піднесусь, ви піднесетесь разом зі мною. Йдіть, — додав він, потиснувши Дікові руку.

Але, як тільки Дік пішов, герцог обернувся до маленького обірваного лучника, що стояв поряд.

— Іди, Детоне, і якнайшвидше, — наказав він. — Йди за цим хлопцем. Якщо ти впевнишся у його вірності, ти головою відповідаєш за його життя. І горе тобі, коли ти повернешся без нього! Але якщо виявиться, що він зрадник, або коли ти хоч на хвилину будеш сумніватися в ньому, — заколи його ударом у спину.

Тим часом Дік поспішав укріпити свої позиції. Вулиця, яку він мав охороняти, була дуже вузька і тісно забудована. З обох боків верхні поверхи будинків нависали над бруком. Але незважаючи на те, що вулиці були вузькі й темні, вони виходили на базарну площу міста, і наслідки битви повинні були, очевидно, вирішуватись на цьому місці.

Всю базарну площу заповнила юрба городян, які бігали, не знаючи, куди тікати; аде ворога, готового до нападу, ще не було видно, і Дік вирішив, що в нього є час, щоб підготуватись до оборони.