Читать «Чорна стріла» онлайн - страница 113

В кінці вулиці стояли два порожніх будинки з, відчиненими навстіж дверима, бо мешканці покинули їх і втекли. Дік наказав спішно витягти звідки всі меблі і побудував з них при вході у вулицю барикаду.

В його розпорядженні було сто воїнів, більшу частину яких він розмістив у будинках, де вони могли лежати під захистом стін і стріляти з вікон. Сам Дік з рештою воїнів засів за барикадою.

Між тим у місті все ще панувало повне безладдя. Квапливе калатання дзвонів, звуки сурм, кінні загони, що скакали в різні боки, вигуки командирів, крики жінок, — все це зливалось в загальний нестерпний шум. Нарешті гомін почав потроху вщухати; незабаром воїни почали збиратися на базарній площі і шикуватися в бойовий порядок.

Більшість з них була одягнена в темно-червоний і синій одяг, а в рицарі на коні, який шикував ряди воїнів, Дік впізнав сера Деніела Бреклі.

Потім настало довге затишшя, і раптом одночасно з усіх чотирьох кінців міста долинули звуки сурм. П'ята сурма відповіла їм з базарної площі. І зразу ж ряди війська заворушились. Через барикаду полетіла злива стріл і впала на стіни обох укріплених будинків.

Почалася атака. За загальним сигналом вороже військо напало на всі п'ять вулиць. Глостер був оточений з усіх боків, і Дік зрозумів, що може розраховувати тільки на своїх сто воїнів.

На барикаду один за одним обрушились сім залпів. У самий розпал стрілянини хтось торкнув Діка за руку. Він оглянувся і побачив пажа, який простягав йому шкіряну куртку, з нашитими на ній металевими пластинками для захисту від стріл.

— Це від лорда Глостера, — промовив паж. Він помітив, що у вас, сер Річард, немає лат.

Дік, задоволений тим, що його назвали сером, підвівся і з допомогою пажа надів захисну куртку.

І одразу ж дві стріли з силою вдарились об металеві пластини, не завдавши йому ніякої шкоди, а третя влучила в пажа, і той, смертельно поранений, впав до ніг Діка.

Тим часом все вороже військо вперто йшло в наступ, дедалі ближче підходячи до базарної площі. Ворог вже був так близько, що Дік теж наказав стріляти. Негайно ж з-за барикади і з вікон будинків на ворога полетіла смертельна злива стріл. Але ланкастерці, наче вони чекали на якийсь сигнал, у відповідь тільки закричали і продовжували наближатись до барикади. Вершники з опущеними забралами все ще стояли й не брали участі в бою.

Незабаром почалась вперта смертельна боротьба. Ішов рукопашний бій. Нападаючі, тримаючи в одній руці меч, намагались другою зруйнувати барикаду. Але захисники, в свою чергу, боролись, мов божевільні. Деякий час боротьба точилася мовчки, люди падали один на одного. Але руйнувати завжди легше, і коли сигнал сурми подав ланкастерцям команду припинити безнадійну спробу зруйнувати барикаду і відступити, барикада була вже напівзруйнована. Вона наполовину осіла і загрожувала завалитись зовсім.

Піхота ланкастерців спішно відступила, щоб дати дорогу кінноті. Вершники, що стояли, вишикувавшись у два ряди, раптом обернулись і перетворили свій фланг в авангард. І довгою, закованою в сталь колоною, швидкою, як поранена гадюка, вони кинулись на майже зруйновану барикаду.