Читать «Чорна стріла» онлайн - страница 116

Молодий рицар, який і раніше був сміливим і уважним, став тепер ще хоробрішим і спостережливішим. Він розумів, що раптова прихильність герцога несла в собі і приховану небезпеку. Одвернувшись від стрільця, Дік ще раз тривожно оглянув площу. Як і перше, вона була порожня.

— Не подобається мені цей спокій, — сказав він. — Нам, безперечно, готують якусь несподіванку.

І наче у відповідь на ці слова лучники знову почали наступ, і на барикаду густо посипались стріли. Але в цій атаці відчувалась якась нерішучість. Лучники ніби чекали чогось.

Дік занепокоєно дивився навколо, силкуючись зрозуміти, звідки його воїнам загрожує небезпека. Раптом з вікон і дверей будинку, що стояв у центрі вулиці ринув потік ланкастерських лучників. Вискочивши звідти, вони швидко вишикувались в бойовий порядок, і на загін Діка ззаду полетіла хмара стріл.

І одразу ж лучники, що нападали на Діка з боку базарної площі, стали стріляти частіше, рішуче наближаючись до барикади.

Дік негайно викликав з будинків усіх своїх воїнів, поставив їх по боках барикади, сказав їм кілька підбадьорливих слів, і загін почав відстрілюватися, хоч на барикаду тепер падала злива ворожих стріл. Тим часом і в інших будинках раз у раз відчинялися двері й вікна, звідти з переможними криками вибігали з дверей й вистрибували з вікон ланкастерські солдати, і нарешті в тилу Діка їх стало майже стільки, скільки було спереду. І тут Дік зрозумів, що барикаду йому не втримати, більше того, якби він і втримав її, це однаково нічого б не дало. Тепер уся армія йоркістів опинилась в безпорадному становищі і була на грані цілковитої поразки.

Вороги в тилу Діка буди слабші за тих, що нападали спереду, і Дік, зібравши своїх воїнів, кинувся на ворогів, що повибігали з будинків. Напад був такий шалений, що ланкастерські лучники одразу ж відступили і, розладнавши ряди, почали тікати в будинки, з яких нещодавно вилізли з таким переможним виглядом.

Враз ворожі воїни, що наступали з боку базарної площі, кинулись через барикаду, яку тепер ніхто не захищав, і напали на Діка ззаду. І він мусив знову повернути своїх людей, щоб відігнати їх. Хоробрість його воїнів знов узяла гору, і вони миттю очистили вулицю, та в цей час ланкастерці знов вибігли з будинків і втретє напали на них.

Воїнів у Діка ставало дедалі менше. Кілька разів він опинявся один серед ворогів, і йому доводилось скажено рубати мечем, щоб врятувати своє життя, кілька разів він відчув, що удари ворогів вразили його. Тим часом битва тривала, і неможливо було зрозуміти, хто перемагає.

Раптом Дік почув, як на околицях міста гучно заспівали сурми. Бойовий клич йоркістів полинув до неба, підхоплювався силою радісних голосів. Тієї ж миті ворог почав швидко відступати з вулиці на базарну площу. Хтось голосно крикнув: «Тікаймо!» Шалено гриміли сурми. Одні з них наказували відступати, інші кликали в атаку. Було ясно, що на ланкастерців упав важкий удар, який викликав серед них цілковите сум'яття і навіть паніку.