Читать «Чорний лабіринт. Книга третя» онлайн - страница 203
Василь Сичевський
— Хто такі?! Хто дозволив?! — кинувся до Павла Фурман. Рвонув з рук приймача, але Андрій заступив хлопця.
— Не руште, добродію, не ваше!
— Ось я зараз поліціянта гукну! Він вам покаже, де ваше, а де наше! Ач, понаїхали… Не думайте, ми ще повернемось! Ще спитаємо!
— Ох, Фурмане, Фурмане, — зітхаючи, промовив напарник, махнув рукою і пішов до роботи. Фурман подався за ним, щось запекло доводячи.
— Що це він такий заповзятий? — спитав Павло.
— Я тобі ще маю розказати і про таких. Їх тут багаго… Вимкни приймача. Ходімо.
Вони рушили до ратуші. Там, серед натовпу туристів на них чекали їхні друзі.
— Ще хвилина — і ви станете свідками надзвичайного турніру. Дивіться туди, на баштовий годинник, — запрошував Віллі.
З башти злетів тихий передзвін курантів. Хвилююче почуття виповнило в цю мить душу Андрія Гаркуші. Ніби знову переживав те, що довелося пережити на цих вулицях, серед чужих людей, під чужинським небом. А серце бралося щемом, гірким болем за тих, кому не пощастило вирватися, хто поліг на цій землі, шукаючи дороги додому.
— Стільки часу спливло, а тут ніби нічого не змінилося, — промовив Франсуа Дервіль. — Ця музика запам'яталася мені ще з сорок п'ятого.
Нехитра мелодія старовинного баварського танцю злетіла з високої, шпилястої башти мюнхенської ратуші й попливла над містом. Сполохані передзвоном курантів, закружляли над баштою голуби. Їх щоразу лякав турнір бронзових рицарів, і вони носилися в блакитній високості, збентежені й трепетні.
Примітки
1
Альфредо Оттавіані (італ. Alfredo Ottaviani; 1890–1979 рр.). Італійський кардинал і ватиканський сановник. Секретар Священної Канцелярії Римської курії з 1959 по 1966 рр.
Ватикан, який вважав комунізм оплотом єретиків, докладав усіх зусиль до того, щоб противитися йому. Одним з найбільш ревних супротивників «червоної загрози» був кардинал Альфредо Оттавіані, останній з інквізиторів, який очолював колишню конгрегацію священної канцелярії.
2
Микола Лебедь (1910–1998) — діяч ОУН, засновник Служби Безпеки ОУН (б). У квітні 1943 року виступив з пропозицією «очистити революційну територію від польського населення» (Волинська різанина). Проведені з його участю етнічні чистки доповнювали цілі нацистів.
На початку 1944 року була арештована і поміщена в концтабір Равенсбрук його дружина Дарина з дворічною донькою, про звільнення яких у березні вдалося домовитися І.Гриньоху. На тих же переговорах була досягнута домовленість про передачу УПА зброї для боротьби у більшовицькому тилу». У 1944 році був генсекретарем закордонних справ Української головної визвольної ради. З 1945 року референт СБ Закордонних частин ОУН.
У 1946 році пішов в опозицію до Бандери, очолював УГВР.
Після війни почав співпрацю з американськими спецслужбами і з побоювання екстрадиції в Радянський Союз в 1947 році був таємно перевезений ними з сім'єю з Риму в Мюнхен. Жив у Мюнхені під ім'ям Роман Туран.
3
Гриньох Іван (1907–1994 рр.) священик УГКЦ (Української Греко-Католицької Церкви). У 1941 р. за рекомендацією митрополита та свого коадютора Йосипа Сліпого служив капеланом спеціаль-батальйону Абверу «Нахтігаль». Нагороджений нацистським «Залізним хрестом». В роки війни виконував часті та відповідальні доручення проводу ОУН-бандерівців. Від імені проводу в квітні — червні 1944-го року вів переговори з гітлерівцями. Стає віце-президентом УГВР (Української головної визвольної ради) і головою її закордонного представництва. Мабуть, найвищу характеристику о. Гриньоху дав К. Паньківський, представляючи його, як «одного з найвидатніших і найактивніших членів проводу ОУН-б і УГВР»: «Він ніколи не був ані заарештований, ані переслідуваний німцями, а навпаки, під час перебування Бандери в концтаборі, був з німцями в легальному контакті».
