Читать «Любов, Президент і парадигма космосу» онлайн - страница 134

— Беріть вище, містер художник, — притиснув у кутиках губів загадкову таємничість молодий офіцер. Мав зараз вигляд чорночубого курсанта: брови стрілочками, губи як намальовані.

Старий барон мимоволі замилувався ним. І раптом вигукнув з чуттям абсолютної неймовіри:

— Невже ви пробули шістдесят років поза часом і простором, містер Сікора? Як же ви могли так зберегтися? Ви ж… даруйте… ще юнак! Аполлон!

— Не шістдесят років, а п’ятдесят сім… секунд, — відрізав трохи грубувато капітан 2 рангу. — Якусь хвилину ми справді пробули в часовій прірві. І за цю хвилину весь світ промчав у майбутнє на 57 років! Парадокс, з яким, певне, не впорався б і великий Ейнштейн. А я тим паче.

Не знати з якого дива старому баронові ця думка не давала спокою. Ну, прямо таки доводила його до знетями. Але ж, якщо це не вигадка, і справді містер Сікора, і його бойовий корабель, і вся його команда залетіли в ту часову дірку, виходить, у світі все абсолютно інакше, ніж досі уявлялося. Ніяких констант, нічого стабільного, час обертається в усі боки, мов флюгер, вчора ти — людина, сьогодні — нуль!

— Годі, тату, тобі вже час вкладатися до сну, — спробував погамувати батькове базікання син-ху-дожник і глянув промовисто на капранга.

Той його вмить зрозумів. Швидко підвівся з крісла, озирнувся за кашкетом. Пора було й рушати додому. Турбувала думка про Віруню. Завтра ж якнайраніше поїдуть в лікарню, годі їй там вилежуватися.

Теренс вловив його намір, також встав.

— Ви коли були в міс Віри востаннє? — запитав Сікору.

— На превеликий мій сором — давно. Десь тиждень тому. — Сікора вийшов в передпокій люкса, там вони лишилися вдвох з Теренсом. — Будьте готові до всього, друже. Рана, слава Боку, виявилася не страшна. В плече, без ушкоджень кістки. Але ж ви для неї загинули. І це її вбило. Страшно було дивитися їй в очі!

— А мені в гроті підсунули газету… якусь курортну… начебто вона виходить заміж… — болісним голосом запитав Теренс.

— Фальшивка!

— Це справді так?

— Ви в мене питаєте, у капітана 2 рангу Сікори, її рідного дідуся і друга? Комусь дуже кортіло розсварити Реттіганів і Сікор.

— Я й сам відчував… ну, не могло такого бути…

— У Віруні один наречений, і вона за нього ладна життя віддати.

— Завтра ж поїдемо до неї, — сказав гаряче художник і трохи почервонів. — У мене є тепер законне право. Підписане самим мером!

Сікора зазирнув до вітальні, вклонився баронові. Той уже тягав зі своєї постелі подушки для любимого сина. Ніч у них буде сьогодні розкішна. Набалакаються досхочу.

— То ви як? — запитав художника Сікора, виходячи з люкса. — Вирушаєте з татусем в дорогу?

— Якщо в дорогу, то тільки разом з міс Вірою. — твердо мовив Теренс. — Мушу входити в права чоловіка і заробляти гроші.

— Від одного до двох мільярдів на рік? Чи, може, більше? — Сікора обняв американця, злегка притиснув до себе худеньке тіло. Самі ребра. Навіщо він тільки витрачатиме свої мільярди? І скільки людині взагалі треба, тих грошей? — Вибач за вульгарну прямоту, друже. Після того, як я побував — хай у думці — там, на Сиріусі, для мене гроші стали сміттям.