Читать «Любов, Президент і парадигма космосу» онлайн - страница 105

— Не лякай мене такими словами, любий.

— Самому страшно, як гляну на небо.

Дружина бере чоловіка за руку. Повисає на ній.

І в тім повисанні більше замрії, аніж пустотливості.

— Ти гадаєш, що Всесвіт більший за Космос? — з якоюсь ніби печаллю запитує вона і дивиться вгору на кліпливий розсип зірок. — Он глянь, скільки їх. Кожна зіронька перекліпується, і в кожній, мабуть, своє життя, свій біль, своя ніжність, свої страждання. Хто це сказав з наших письменників? Здається, Довженко: коли я дивлюся на зорі, мені хочеться плакати!

— Заплачемо, як обізветься «Червоне око».

— Аби не чорне, — каже дружина.

— Твоя правда: аби не чорне! — згоджується Президент, і голос його насочується болем: — Сьогодні барон розводив антимонії про параноїка Гітлера, ледь не захищав його, ледь не плакав. А я хотів би йому сказати, скільки в нашому селі було спалено у війну хат. Скільки вдів лишилося. І все те «Чорний орден» СС наперед розпланував, усе виконав із німецькою пунктуальністю. Та й ми оце також, скільки літ після імперії, не можемо по-справжньому розігнути спину… Стоп! — насторожується Президент, і лице йому враз яснішає: — Наче фари втупилися в браму. Що я казав? Чотири камінці і маємо гостей!

* * *

В Президентовому кабінеті тиша, важка, задумана, причаєна, вся наче в дрижанні перед якоюсь несподіванкою. Бо ж ось перед Президентом сидить з новиною капранг-2 Серж Сікора, темно-русявий чубчик як у парубка, очі веселі, але з холодком тривоги. В його каюті на бойовому кораблі обізвався Космічний Брат, «червоне око» його дало знати про себе, сповістило, що має намір хутчіше зустрітися з Президентом України. За дві години домчав машиною до найвищої посадової особи в державі. І хоч почуває з президентового боку до себе симпатію, а втім йому зараз і лячно, і непевно.

Президентові теж на душі тривожно. Цей хлопчак всього набачився в космічних мандрах, може, колись людство згадає його, як першого землянського повпреда у царстві космічних братів. Знає він, які вони, оті далекі наші позазоряні. Йому ж, Президентові випало за немолодий його вік бачити більше суворих облич трударів, та хіба ще гніву і розпачу в жіночих очах, коли юрмиська оточують його на майданах рідного міста.

— І як же я зустрінуся з нашим космічним братом, коли ти, товаришу капранг-2, полишив «червоне око» на своєму бойовому кораблі? Здається, так величають твій тихохідний крейсер чи, вибачай — сторожовик? — запитав з доброю іронією Президент.

— Пане Президент, — перейшов на прийняте в столиці ритуальне звертання Серж Сікора, — ми справді не дуже швидкохідні. Та все ж двадцять п’ять вузлів на годину спроможні дати. А колись, може, подарує нам пан Президент і швидкохідніший сторожовик. Всякого буває.

— Прошу вибачити за слово, — щиро розвів руками Президент. — Обіцяю тобі, капранг, що скоро наша Україна матиме найшвидкохідніший флот у світі. Дай Боже, пережити ці нелегкі часи.