Читать «Любов, Президент і парадигма космосу» онлайн - страница 103

Пишу Вам цього листа, маючи в серці віру і надію на те, що Ви почуєте мене і вчините так, як велить Вам власне сумління.

Теренс Реттіган.»

Президент довгу хвилину спостерігає за реакцією, яку лист справив на старого барона.

— Теренс… Теренс… — шепоче сивоголовий барон. — Мій син пише такого неймовірного, такого зухвалого листа самому Президентові великої держави! — усмішка ледь прихованої втіхи і заразом ніяковості пом’якшує йому вуста. — Слава Богу, він живий! Мій син живий!

— Принаймні, сайт в Інтернеті підтверджує ваш здогад, бароне, — каже задумливо Президент.

— І де ж він зараз? Звідки звертається до вас?

— Шукаємо.

— За кордоном? В морі? В небі? Серед отих космічних Братів?

Президент натискує на дзвіночок і просить принести кави. П’ють мовчки, в обох на лицях вираз абсолютно різний. Старий барон з явним чуттям полегкості, майже божественного воскресіння дивиться усміхнено в підлогу. Президент трохи розтривожений, і заразом обличчя його видає печальний смуток. Мовляв, як легко давати поради і як гірко виконувати їх.

— Мене не хвилює, звідки це надійшло, — говорить він по хвилі. — Важливіше інше: хто за цим стоїть? Хто так глибоко осягнув смисл нашого життя? Чому в цьому листі так багато розумної слушності і так багато провінційної простоти?

Зненацька у старого сіпнулися сухенькі губи. Зціпивши руки, він, наче в якомусь просвітленні, зводить очі на Президента.

— Стривайте, містер Президент… Дайте мені аркушик… Як тут написано в кінці? — Барон перечитуєте останню фразу: — «Маючи в серці віру і надію на те, що Ви почуєте мене і вчините так, як велить Вам власне сумління». — Очі старого теплішають, в них проблискує спомин: — Боже мій! Це ж наш родинний знак! Від давніх давен у нашій сім’ї було прийнято: якщо хтось писав листа додому під примусом обставин чи умовностей, то умисне додавав оцю фразу: «маючи в серці віру і надію». Так, його приневолено. Але він був певен, що лист обов’язково буде показаний мені, його батькові. І тому він, по-суті, сповіщає нам свої думки-поради. Хоча в цій фразі… — Барон замислюється. — Стривайте, в цій фразі є деталь, доповнення… Абсолютно точно! Є доповнення, яке мусить бути поправкою до тексту. Ось послухайте: «маючи в серці віру і надію», і далі — «на те, що Ви почуєте мене і вчините так, як велить Вам власне сумління». Овва! Містер Президент! Мій син подає вам лише кволу пораду, він хоче, щоб далі Ви самі поміркували над нею і вчинили так, як велить Вам ваше сумління.

Президент і собі ще раз передивляється аркушик. Тоді повільно опускає його додолу. Такий поворот йому вельми потрібний. І вельми обіцяючий.