Читать «Артур і війна двох світів» онлайн - страница 9

Та й Барахлюш не лишився позаду:

— Йому потрібно було менше селенелії, щоб підкорити всі Сім континентів, а на той час зріст його сягав трьох міліметрів!

— Звісно, ми це беремо до уваги і зараховуємо ще одно очко на його користь, — вів далі Артур, зосереджено дивлячись собі під ноги. — Отже, нам слід якомога швидше збільшитися, щоб зупинити Жахливого У.

— Блискуче! Просто неймовірно! Головне, правильно передати ситуацію! — вигукнула Селенія, розвівши руки і звівши очі до неба. — І як же ти збираєшся збільшуватися? Увіллєш у себе сто порцій селенельної юшки, щоб вирости на один міліметр?

Артурові відомо, що від юшки діти ростуть, а від селенельної й поготів — удвічі швидше, одначе це не вихід. Розв'язок задачі десь поряд. Усе ще зосереджено дивлячись у землю, Артур посилено вишукує в пам'яті відповідь… Як на лихо, в його голові такий само безлад, як і в його кімнаті, і він ніяк не може віднайти те, що шукає. До речі, не лише хлопчик не любить прибирати свою кімнату…

Якщо чесно, то в Арчибальдовому кабінеті ще більший розгардіяш. І якщо б дідусь мав у своїй пам'яті таку мішанину, яка є в його кабінеті, то не згадав би і власного імені. Лишень на книжкових полицях у нього ідеальний порядок — там рівненькими рядами вишикувалися книжки.

— Книжки! — зненацька вигукнув Артур.

Барахлюш підскочив і з переляку кинувся на шию сестрі.

— Які книжки? — вивільняючись від несподіваних братових обіймів, спитала принцеса.

— Книжки мого дідуся Арчибальда!

— Ти гадаєш, у них пишуть про збільшувальний засіб? — скептично затягнув Барахлюш.

— Та ні! Засіб сховано між книжками! — радісно повідомив Артур.

Нарешті він знайшов те, що так довго шукав у своїй пам'яті… І справді, саме напередодні переходу хлопчик сидів за дідусевим письмовим столом. Ніч була місячна, і він з нетерпінням очікував на промінь, щоб проникнути у світ своєї коханої принцеси. Щоб полегшити очікування, він уже вкотре гортав одну із Арчибальдових книжок. А по правді, розгортав її на п'ятдесят сьомій сторінці, де містився портрет Селенії.

Артур міг годинами розглядати цей малюнок, обводити пальцями його контури. Та опівночі він поставив книжку на полицю і помітив маленьку пляшечку, сховану за книжками.

Картинка на етикетці не давала сумніватися в тому, що то за рідину налито в пляшечку…

— А ти впевнений, що та настоянка допоможе тобі збільшитися в зрості? А що як ти її ковтнеш — і зменшишся? — тривожно спитала Селенія.

— Ліпше спершу перевірити, а вже потім пити, — філософськи зауважив Барах л юш. — Бо я серед вас і так найменший, і мені б не хотілося зробитися ще нижчим!

— Мені здається, що рідина спрацьовує таким чином: великих зменшує, а маленьких збільшує до людського зросту.

— Що значить «людський зріст»? — з образою в голосі промовила Селенія. — По-твоєму, ми, виходить, «нелюдського зросту»?

Артур зрозумів, що зморозив дурницю, і з відчаю замахав руками, намагаючись вигадати пристойне вибачення.

— Та ні! Хто тобі це сказав?! Ти найлюдськіша із усіх людей, яких я знаю! Я просто хотів сказати… сказати… що ти просто маленька!