Читать «Артур і війна двох світів» онлайн - страница 10

— Ось так! Так ти вважаєш мене маленькою?!! — повернула своє розгніване личко до Артура Селенія.

— Та ні, ну що ти! Ти дуже вродлива! Я це… хотів сказати… ти… ти дуже-дуже велика!

Хлопчик заплутався в словах і змовк, бо зрозумів, що в голові його стільки всього роїться — не складеш того в правильні гарні фрази. Розгублено кліпаючи, він стояв і дивився на принцесу, а та, немов роздратована тигриця, кружляла навколо лавки. Так, ситуація склалася ідіотська. Та Артур певен: не можна впадати у відчай.

— Я збирався сказати, що та рідина дасть нам можливість стати потрібного зросту, щоб ми могли воювати з У як рівнії — заспокоївшись, чітко вимовив Артур.

Селенія зиркнула на нього, ніби оцінювала пропозицію.

— Згода! — нарешті милостиво дозволила вона. — Ходімо!

І бадьоро рушила до королівського палацу.

— Ходімо? Куди? — розгублено спитав Артур, не зрозумівши принцесиних думок.

— Як це куди? Зберемо раду, виймемо меч і з каменя, доберемося до кабінету твого дідуся, вип'ємо рідину з пляшечки і намнемо ребра тому бісовому Упиряці! — на одному диханні скоромовкою сказала принцеса.

Почувши закляте ім'я, Барахлюш аж підскочив на місці з переляку: адже через те ім'я самі нещастя! Та Селенія лишень знизала плечима.

— З огляду на наш теперішній стан, я не знаю більшого лиха, яке може на нас упасти!

Ледве встигла принцеса це сказати, як звідкись долинув глухий і грізний гул. Аж застрибав гравій на стежці, що вела до міста, а зі стелі, як це буває у зливу, попадали грудочки землі.

Селенія звела очі до земляного склепіння, що заміняло мініпутам небо.

— Що там за чортівня на поверхні?

РОЗДІЛ 3

Великий поліцейський автомобіль, скрегочучи, зупинився на посипаному гравієм майданчику перед ґанком. Його могутній дванадцятициліндровий мотор гарчав так, що земля здригалася, а в мініпутському королівстві почався справжній землепад.

Вимкнувши мотора, начальник місцевої поліції лейтенант Мартен Балтімор натягнув на голову форменого кашкета і поважно вийшов із авто. Лейтенант — педант, у нього з язика зіскакують статті уставних документів, особливо під час виконання службових повноважень. Тому він підтягує вузол краватки, перевіряє, чи на місці поліцейський значок, поправляє пасок, на якому висить усе конче потрібне поліцейське спорядження, і тільки потому йде до вхідних дверей.

Він смикнув за ланцюжок — і йому відповів звук дзвоника. На відстані кількох метрів за лейтенантом іде його напарник Сімон. Сімон дуже молодий і всього рік служить у поліції. І він ще не має навичок, потрібних зразковому полісменові.

— Упс! — вигукнув напарник, спіткнувшись і вчепившись у перила ґанку. — Мало не гепнувся! — вибачливо пояснив він.

— Сімон! Твій значок! — нагадав йому лейтенант.

Молодий полісмен обмацує себе руками і знаходить свою бляху на кишені під клапаном форменої сорочки. Сімон намагався відкріпити значок, але й так зрозуміло, що він висить не на своєму місці.

— Бляха має кріпитися на чотири пальці нижче кишені, синку! І більше ніяк! — повчально пояснив Мартен.