Читать «Бацила карбоната» онлайн - страница 51

— Як бачиш, Олесю, війну мені оголошено не на життя, а на смерть, — пролунав спокійний і трошки насмішкуватий голос Сивого Капітана. — Мушу все ж таки віддати належне державній поліції та її кращому детективові Алонсо Моеха. Вони рекордно швидко встановили моє справжнє, багатьма забуте, ім’я. Так, усе це вірно. Я — Ернан Раміро. Все вірно — крім одного. Я ніколи не був державним злочинцем і не пам’ятаю за собою жодного державного злочину… якщо не рахувати моєї відмови працювати для фалангістського уряду…

— Оце і є головний з ваших злочинів, Капітане, — відгукнувся з-за штурвала Валенто Клаудо. — Бо яка б не була решта, їх усі вам простили б, коли б не було цього.

— Так. Ти правий, Валенто. Ну що ж, на війні як на війні, каже старе прислів’я, — гірко посміхнувся Сивий Капітан. — Тим більше, що у нас самих є досить важливі справи, які ми мусимо розв’язати і закінчити якнайшвидше. Досить про це. Олесю, поклич Марту і приходь з нею разом до моєї каюти. Я чекатиму там на вас. Є важлива справа, яку мені треба обговорити з вами. Прийшов час діяти, і від цього залежить чимало, — зокрема — для її батька!

Розділ дев’ятий

ДВОЄ ПІДЛІТКІВ

Шумні і галасливі центральні вулиці Столиці. Люди поспішають по тротуарах, невгамовний потік перехожих ллється по широких вулицях. Хіба є час помічати щось, поспішаючи? Хіба здивує тут перехожого залита золотом форма гоноровитого офіцера іберійської армії? Хоч би як високо він підносив голову, хоч би як покручував вуси та гордо тримався за ефес срібної шаблі, — все це не цікавить нікого. Для офіцера тільки й залишається насолоди, що оглянути себе з ніг до голови у дзеркальній вітрині великого магазина, підкрутити ще раз вуси та грізно подивитися на кількох солдатів, що проходять біля тротуару. Чи досить поштиво вони повертають до нього голови, чи бездоганно підносять руки до кашкетів?

І раптом офіцер не стримав задоволеної посмішки. Назустріч йому ішло двоє підлітків: юнак і дівчина, зодягнені у форму ЗФМ — загонів фалангістської молоді. Чорні берети з золотими фалангістськими значками, захисні сорочки, підтягнений вигляд — все це радувало серце офіцера. А коли підлітки ще й завзято відкозиряли йому, приклавши праві руки до беретів, офіцерське серце і зовсім розтануло. Він відповів на урочисте вітання і додав захоплено, хриплим, басовитим голосом:

— Молодці! Прекрасний вигляд!