Читать «Бацила карбоната» онлайн - страница 48

— Отже, слухай. Я спробую пояснити це якнайпростіше. Всі елементи складаються з атомів. Але й всі атоми складаються з найпростіших і найлегших атомів водню. Руйнуючи атомне ядро, фізики розривають його і перетворюють атом важчого елементу на атом легшого. При цьому виділяється певна кількість енергії. Так?

Безумовно так! Поки що все було зрозумілим для Олеся.

— Але що сталося б, коли б знайти спосіб скласти, з’єднати два чи чотири атоми легкого елементу? Як ти гадаєш?

— Мабуть, створився б важчий елемент. І все…

— В тому то й річ, що не все, — ледве помітно посміхнувся Сивий Капітан. — Розрахунки вчених давно вже показали, що в такому разі створений наново важчий елемент не був би за своєю вагою сумою попередніх. Виникає якась різниця. Новий елемент був би трошки легшим від тієї суми. Куди ж поділася різниця?

— Цього я не знаю, — признався Олесь.

— А саме про цю різницю і йде мова. Бо вона при складанні атомів виділяється як вільна енергія — і досить велика. Тепер ти розумієш, що я мав на увазі, говорячи про складання атомів?

— Ви вмієте це робити?

— Так. Я винайшов спосіб складати атомні ядра і використовувати енергію, яка при цьому виділяється. От тобі і відповідь на твоє запитання. Складна, хоч і невеличка розміром машина всередині мого «Люцифера» виробляє велетенську кількість електричної енергії. І її вистачить на всі мої потреби, якими б неймовірно великими вони не здалися тобі. І для всього цього досить звичайного водню. Його атоми складаються в моїй машині і перетворюються на атоми гелію. А енергію, що створюється під час цього, я забираю собі. Просто?

— Де ж ви берете водень? — несміливо запитав Олесь. — Адже за весь цей час я не бачив, щоб на «Люцифер» щось навантажувалося. А водень, я знаю, перевозять у важких металічних балонах…

— Мені, Олесю, водень потрібний не для того, щоб його спалювати, — знов посміхнувся Сивий Капітан. — Мені вистачає дуже невеличкої кількості його. Ну, от, щоб тобі стало зрозумілішим, такий самий металічний балон, про який ти сказав щойно, для мене є запасом енергії приблизно на півроку.

— Що? — вигукнув здивований Олесь. — На півроку? На таку велетенську споруду як «Люцифер»? Не може бути!

— Значить може, коли я так кажу. Повторюю тобі, я не спалюю водень. Я перетворюю його на гелій. І перетворюю дуже маленькими порціями, бо інакше мій «Люцифер» вибухнув би, як бомба. А тих маленьких порцій мені навіть забагато, бо значну кількість енергії я викидаю назовні. Адже ти помітив, що іноді «Люцифер» не спирається на колеса, а немов висить у повітрі?

Так, це Олесь помітив першого ж таки дня.

— Це тому, що мій «Люцифер» дуже рідко рухається за допомогою коліс. Я використовую реактивні двигуни. Їх у мене кілька. Частина з них працює спереду назад і штовхає «Люцифер» вперед. Інші працюють зверху вниз і штовхають «Люцифер» угору. Коли я їх включаю, машина відштовхується від землі і немов висить у повітрі. От, наприклад, зараз ми під’їжджаємо до загорожі, яку на нашому шляху поставила поліція. Вона все ще намагається вплинути на «Люцифер» способами, придатними лише для звичайного автомобіля. Так от, щоб не спинятися або об’їжджати цю загорожу, ми перестрибнемо її.