Читать «Бацила карбоната» онлайн - страница 44

— Слухай, Марто, — сказав Клаудо. — Насамперед, треба влаштуватись. Не можеш же ти жити тут, на вулиці!

— Куди мені йти? — сумно відповіла дівчина. — Хіба ж ти, дядю Валенто, не знаєш, що в мене немає ніяких родичів?

— Це так. Хм… ну, тоді ось що. Дивись, Марто, ось зі мною прийшов один хлопець. Він, знаєш, непоганий. Та подивися на нього.

Жартівливо він примусив Марту повернути голову до Олеся.

— Цього хлопця зовуть Олесь… трохи дивне ім’я, звісно. Ну, це все одно, що, скажімо, Алексо. Можеш так його і називати, тобі буде зручніше. Ну, от і познайомилися. Слухайте, тітонько, — звернувся він до літньої жінки, що стояла ближче від інших. — Я залишу у вас на день ці речі. Хіба ж можна не допомогти бідолашній дівчині? Залишу речі у вас на добу, а тим часом, щось вигадаємо. Ось вам, тітонько, трохи грошей, щоб хтось переніс до вас ці речі. А ми підемо, бо нам ніколи. Ходім, ходім, Марто, все буде гаразд. Насамперед, зайдемо до їдальні, поснідаємо. Ти ж, напевне, досі нічого не їла?..

В маленькій їдальні було затишно і безлюдно. Валенто Клаудо замовив Марті та Олесеві по котлеті, а собі взяв склянку вина. Незабаром юнак і дівчина з апетитом їли, а добряга Клаудо, сидячи напроти їх, курив коротеньку свою товсту люльку, посміхався і говорив:

— Люблю дивитися, як їсть молодь. От зовсім не хотіли, аж відмовлялися. А поставиш перед ними їжу — дивись, звідки й апетит узявся!

Клаудо пихнув люлькою і заговорив знов:

— З речами ми вже розпорядилися. Ще не вирішено, що робити з самою Мартою. Між іншим, ти мені досі не сказала, що саме казали про батька ті поліцаї, які робили трус у кімнаті. За що його заарештували?

Марта розвела руками:

— Я не зовсім зрозуміла, дядю Валенто. Я хвилювалася тоді… Чула лиш, як вони говорили, що от, нарешті, спіймали того злочинця, що має зв’язок з якимсь Сивим Капітаном. Але я ніколи не чула від батька про таке. Він розповідав мені, правда, про ті події на Авеню дель Прадо, коли вперше з’явився цей автомобіль Сивого Капітана. Але про це розповідали всі чисто, хто був на параді. А більше я нічого не знаю.

Олесь, кинувши їсти, дивився то на Марту, то на Клаудо. Він був здивований: хіба ж заарештований Педро Дорілья мав якесь відношення до Сивого Капітана? Не менш здивований був і сам Валенто Клаудо. Він поклав люльку на стіл, зовсім забувши про недопите вино.

— Марто, чи не переплутала ти чогось? — недовірливо запитав він. — Може вони казали це про когось іншого, не про батька?

Дівчина знизала плечима:

— Адже мені не п’ять років, щоб я не розуміла, про кого говорять, — заперечила вона. — До речі, говорили, звісно, не мені. Вони розмовляли між собою, я ніби підслухала…

Валенто Клаудо помітно вагався. Яке, справді, відношення може мати Педро Дорілья, його старий приятель, робітник одного з заводів, до Сивого Капітана? Якщо це було б правдою, то хіба Валенто Клаудо не знав би цього? Ні, то якась плутанина!