Читать «Бацила карбоната» онлайн - страница 33

— Гей, на «Люцифері»! Слухайте, що я говоритиму. Чи чуєте ви мене?

Він опустив рупор. Минуло всього кілька секунд, і Моеха здригнувся. Цього він ніяк ке чекав. Йому відповідав знайомий мужній голос Сивого Капітана, той самий голос, який він чув уже двічі — на Авеню дель Прадо і в кабінеті начальника поліції. Значить, Сивий Капітан таки тут, на «Люцифері». Тоді в Столиці з начальником поліції говорив телефоном не сам Сивий Капітан, а хтось за його дорученням…

— Я слухаю вас, — чітко пролунав голос Сивого Капітана. — Чого вам треба тут?

Моеха перевів подих. Треба було вдати найбільший спокій і впевненість. Він підвів рупор.

— Я говорю з вами з доручення уряду, — почав він.

І враз голос Сивого Капітана перебив його:

— Мені нема про що говорити з представниками фалангістського уряду.

— Я просив би вас подивитися навколо, — насмішкувато заперечив Моеха. — Ви оточені з усіх боків. Всі дороги перетято колючим дротом, всюди стоять озброєні сили. Більше того, всі виходи з лісу перебувають під прямим вогнем артилерії. У вас залишається тільки один вихід, до моря. Але й там вам не буде куди тікати. Ми передбачили все. Отже, я пропоную вам здатися. Якщо ви не погодитеся, то я накажу відкрити вогонь. Артилерія знищить вас разом з вашою машиною. Обдумайте це.

— Коли хтось кого міг би знищити, то це я, — пролунав спокійний голос Сивого Капітана. — Але я не хочу крові і вбивства. Я не хочу смерті. Можете наказувати вашим солдатам робити що завгодно. Це мене не цікавить. Більше я з вами не розмовлятиму.

— Востаннє пропоную здатися! — закричав розлютований Моеха.

Йому ніхто не відповів. «Люцифер» лежав посередині майданчика, як нерухома металічна брила, як довгастий дирижабль, що впав на землю, втративши свою підйомну силу.

Раптом Моеха почув тривожне шепотіння свого супутника:

— Пане уповноважений, з машиною щось робиться!

«Люцифер» все так само нерухомо лежав на майданчику. Але трава навколо нього враз заворушилася. Здавалося, що сильний подув вітру дме від нього в усі сторони. Цей вітер пригинав до самої землі густу траву. Проте, не було чути ніякого шуму, навіть шелестіння трави… Вона схилялася все далі й далі від «Люцифера». Тепер Моеха бачив уже колеса таємничого автомобіля. Полегла трава не закривала їх більше. Але що це таке?!.. Алонсо Моеха ясно бачив, що колеса велетенського автомобіля не торкаються землі. Автомобіль ні на що не спирався, він висів у повітрі. Ось одне з коліс повільно повернулося, крутнулося раз у повітрі і знов спинилось. А важке велике краплиноподібне тіло «Люцифера» залишилося на місці…

Моеха розгублено дивився на таємничий автомобіль. Він не знав, що робити. Обстріляти «Люцифер» з кулеметів? Але він добре знав, що кулі не візьмуть цю дивну машину, вони відлетять назад, як було це на Авеню дель Прадо. Гранати вжити теж було не можна: детектив добре пам’ятав випадок з гранатою, яку жбурнув під час параду в «Люцифера» той фалангіст… Що ж робити? Артилерії поблизу майданчика теж не було, вона далі, по шляхах, які виходили з лісу… Холодне шаленство потроху оволодівало Моеха.