Читать «Бацила карбоната» онлайн - страница 35

Далеко внизу піняві хвилі з гуркотом налітали на гострі берегові скелі і розбивалися об них на мільйони бризок. Але, крім тих хвиль та скель, під кручею не було видно нічого. Ні «Люцифера», ні якихось решток дивного автомобіля, що всього кілька секунд тому впав на ці скелі!

Моеха розгублено подивився на свого помічника. Це було, дійсно, самогубство: Сивий Капітан разом з «Люцифером» лежить тепер на морському дні…

Нарешті Френко похмуро сказав:

— Що ж, пане Моеха, Сивий Капітан уже ніколи не псуватиме нікому настрою… наше завдання все ж таки виконане…

— Так, «Люцифера» більше не існує, — погодився Моеха.

Розділ п’ятий

ТАЄМНИЧИЙ ЛИСТ

Свою доповідь начальникові поліції Моеха добре обміркував, ще повертаючись в літаку до Столиці. Тільки одне весь час непокоїло його — це нез’ясована присутність Сивого Капітана на «Люцифері». Те, що Моеха чув один і той самий голос в кабінеті начальника поліції і в Фонтіверосі, було безумовним. Проте, як саме Сивий Капітан міг опинитися майже одночасно в двох так віддалених місцях? «Люцифер» не міг проїхати від Столиці до Фонтівероса за такий короткий час. Хіба що літак міг зробити таку надзвичайно швидку поїздку. Але «Люцифер» не мав крил. Загадка залишалась.

— А що, коли в команді «Люцифера» була ще одна людина з таким самим голосом, як у Сивого Капітана. Один розмовляв по телефону з начальником поліції в Столиці, другий — з Моеха на галявині в Фонтіверосі… Хто ж тоді з тих двох загинув у морських хвилях разом з «Люцифером»? Якщо Сивий Капітан — справа полегшувалась. «Люцифер» більше не набридатиме, як сказав Хосе Френко. Але могло бути й інше. Разом з «Люцифером» міг загинути той, хто мав схожий з Сивим Капітаном голос, а Сивий Капітан залишився живим. Безглуздям було б думати, що ця вперта людина відмовиться від того, щоб і надалі не вигадувати чогось злочинного.

Так чи інакше, Алонсо Моеха знав, що йому робити. Ще в Фонтіверосі він віддав наказ надіслати до місця загибелі «Люцифера» команду водолазів, які мусили обшукати морське дно і встановити можливість підйому затонулого автомобіля.

Тепер, на столичному аеродромі, Моеха дав друге термінове завдання своєму помічникові Хосе Френко:

— Негайно заарештувати вашого знайомця Педро Дорілью. Я певний, що ця людина знає щось про Сивого Капітана. Тільки, Френко, дуже прошу, щоб цього разу не трапилося якоїсь несподіванки. Цей Дорілья — дуже енергійна людина, як мені здається. Та й ви самі, я думаю, пам’ятаєте про деякі неприємні наслідки вашої з ним зустрічі…

Моеха добре знав свого помічника. Він помітив, як після його слів на низькому лобі Френко набрякла товста жилка. Тепер Моеха міг бути певним: Педро Дорілья буде заарештований негайно й без будь-яких випадковостей. Розлютований Френко вживе всіх заходів, щоб не випустити його.

Приїхавши з аеродрому до свого кабінету, Алонсо Моеха перечекав ще кілька хвилин, перед тим як іти з доповіддю до начальника поліції. Ще раз він ретельно обміркував становище. Досвідчений детектив знав, як неприємно впливає на начальство, коли доповідач не може висловити певної думки про якусь навіть незначну обставину. Ні, все було гаразд! В його голові була напоготові відповідь на кожне можливе запитання. Детектив бачив, що його начальник дуже зацікавлений. Його маленькі оченята на товстому обличчі майже горіли.