Читать «Бацила карбоната» онлайн - страница 31
Анатоль Франс
Тримаючись за стіну, він дивився крізь великі скляні двері, що вели до широкої каюти з приладами. Спиною до нього перед штурвалом стояв Капітан.
Нижче вікна перед ним сяяв рівним зеленуватим світлом невеличкий овальний екран. Він був дуже яскравий — можна було навіть подумати, що це теж вікно. На тому екрані щось пересувалося, рухалось. Два такі самі екрани світилися нижче, праворуч і ліворуч. Капітан не зводив з екранів очей. Одна його рука лежала на штурвалі, друга на похилому пульті з рукоятками і кнопками…
Що на тих екранах? Олесь тихо підійшов ближче до дверей. Але в цей час підлога під ним знов здригнулася. Похитнувшись, Олесь натиснув на двері. Скло м’яко продавилося під його рукою, немов еластична плівка. Олесь не стримав здивованого вигуку.
Капітан хутко, але спокійно, озирнувся, зовсім несподівано для Олеся підвів руку і зробив нею кличний жест. Двері перед Олесем безшумно розчинилися. Ще крок — і Олесь був у каюті з приладами. Капітан уже не дивився на нього. Олесь почув його владний голос:
— Тобі доведеться побути тут. Зараз ми всі дуже зайняті. Сідай. І — тихо!
Рукою він указав на м’який стілець. Олесь з цікавістю оглядався навколо. Він подивився на найближчий екран. Мов у кольоровому кіно, розгорталася на ньому картина лісу. Товсті, високі дерева, ніби більше нічого… І враз зображення на екрані здригнуло, попливло вбік, поступово змінюючись. Це Капітан повернув якусь рукоятку на похилому пульті. Ті самі дерева на екрані стали начебто прозорими, крізь них видно людей у військовій формі. Вони озброєні, вони посуваються сюди, немов ховаючись за деревами… Зображення пливло далі й далі. Артилерійська батарея… Її жерла дивляться сюди, наче націлюються на Олеся…
Юнак перевів погляд на Капітана. Спокійне, похмуре обличчя, насуплені брови, стиснені зуби. А на екрані ще солдати, ще…
— Та що ж це таке? — вихопилося в юнака, вкрай здивованого всіма цими фантастичними картинами. — Де я? Куди я потрапив? Що це таке?
Очі його благально дивилися на нерухому спокійну постать чоловіка в шкіряній куртці, на цього суворого, мовчазного Капітана.
— Де я? — спитав знов Олесь. Губи його тремтіли від хвилювання. — Хто ви такий?
Чоловік у шкіряній куртці повернувся до нього. Сірі його очі допитливо дивилися на юнака, коли він сказав:
— Мене зовуть Сивий Капітан. Ти — на моєму «Люцифері». Всі оці солдати і жандарми женуться за мною і моїм «Люцифером», щоб схопити мене або знищити. І ти побачиш, що з того вийде, Олесь.
БОЖЕВІЛЬНИЙ АВТОМОБІЛЬ
Ще в літаку, що хутко ніс його в до Фонтівероса, Алонсо Моеха одержав кілька радіограм. Всі вони оповіщали його, що накази виконуються бездоганно. Поліцейські і жандармські загони оточили ліс. Всі виходи перетято загорожами з колючого дроту, на великих дорогах встановлені артилерійські батареї, відкритий тільки вихід до моря. Від берега моря до лісу на відстані двох кілометрів були встановлені двома рядами загородження, за ними — гармати. Автомобіль не зможе вислизнути нікуди. Йому залишиться тільки шлях до моря. А там — скелі, що нависають над морськими хвилями.
