Читать «Бацила карбоната» онлайн - страница 30

— Можеш відпочивати, — мовив Клаудо, — а в мене чимало діла. Коли тобі чого треба буде, — поклич мене. Я почую.

І він повернувся назад. Олесь присів на траву, обличчям до загадкового автомобіля.

Та хіба цей дивний апарат можна було назвати автомобілем? Його велике довгасте тіло нагадувало велетенську краплину води, що лежала на землі. Спереду великі округлі вікна мабуть тієї самої каюти, де стояв біля штурвала Капітан. Далі віконця ставали меншими і тягнулись у два ряди один над одним. То були, як вирішив Олесь, два поверхи кают у велетенському автомобілі. Частина тих віконець була закрита глухими щитками. Сам корпус помітно звужувався спереду назад і закінчувався чимсь подібним до риб’ячих плавців. Один з них був поставлений вертикально, два інших лежали майже паралельно землі.

«Коли це автомобіль, то в ньому мусять бути колеса», — подумав Олесь.

Так, дивна машина мала колеса. Вони були майже сховані під плескатими щитами. Спід щитів виднілися тільки шматки гумових шин. Найменша гірка, навіть камінь на дорозі, мусили б спинити автомобіль, — так низько він сидів на колесах над поверхнею землі.

«Як же він міг швидко їхати і так, що не відчувалося й найменшого поштовху?» — дивувався Олесь.

Дивним було й те, що чотири колеса витримували вагу цілої машини, а гумові шини на них не прогиналися. Автомобіль весь виблискував матовим м’яким блиском. Сіро-зелена, без найменшого виступу, мов зроблена з велетенської брили невідомого металу, машина, здавалось, важила неймовірно багато. Коло неї схилилося двоє людей в синіх комбінезонах. Вони перевіряли щось у колесі. Ось один з них коротко вигукнув «Давай!» — і здивований Олесь побачив, як велике, сховане під щитом колесо враз почало крутитись, залишаючись на місці, легко, як дзиґа.

Знов пролунав дзвоник. Мов по команді, люди в синіх комбінезонах побігли до дверей. Олесь все ще сидів, нічого не розуміючи, як до нього підбіг Клаудо.

— Ти що ж, не чуєш сигналу? До машини!

Разом з юнаком він швидко побіг і собі до дверей. Назовні вже не залишилося нікого, крім них. Олесь увійшов по східцях слідом за Клаудо — і йому здалося, що східці мов підштовхують його вгору, підіймаються за ним. Щойно юнак опинився в автомобілі, як двері за ним самі плавно зачинились. Олесь подивився на те місце, де щойно були двері: тепер перед ним була гладка стіна.

Пролунав ще дзвінок — короткий, уривчастий. Мов у відповідь на це, на скло вікон насунулися з стін глухі щитки. Стало темно, Проте, ні: водночас на стелі засяяли електричні лампи. Олесь озирнувся. Він був один. Всі люди, мабуть, розійшлися по своїх місцях. Підлога під юнаком м’яко здригнула. Але чи поїхав автомобіль, чи то просто запрацювали його потужні мотори, — Олесь не знав. І де та каюта, де він був?