Читать «Бацила карбоната» онлайн - страница 28

— Гаразд, — сказав Валенто Клаудо. — Ти — росіянин?

Олесь кивнув головою.

— І комсомолець?

Олесь знов кивнув.

— Добре. Це, знаєш, дуже добре. Власне, я знав, що ти комсомолець.

Олесь здивовано подивився на нього: звідки?

— Нема нічого дивного. Адже на твоєму джемпері комсомольський значок. Ти що ж, друже, вважаєш, що це дуже дотепно — розгулювати по фалангістській Іберії з комсомольським значком на джемпері, хоча б і під піджаком? Ех ти!

Клаудо присів на край ліжка біля Олеся.

— Ну, як ти себе почуваєш, Олесь? — дружньо запитав він.

— Нічого… тільки голова дуже болить.

— Ого! — засміявся Клаудо. — Я більше дивувався б, коли б ти сказав, що вона в тебе не болить!.. Ти ще щасливий, що нічого не зламав під час тієї катастрофи, коли летів униз з насипу… Куди ж це ти їхав?

Олесь дивився на веселе, широке обличчя Клаудо. Воно було таке привітне, така щира грала на ньому посмішка, що Олесь вирішив нічого не приховувати. І він розповів Валенто Клаудо всю свою історію.

— А ти не пам’ятаєш, як він був одягнений, той худорлявий шпигун?

— Що стежив за мною? Пам’ятаю. Він був високий, у широкому пальто.

— Так… правильно…

— А ви його теж знаєте? — запитав у свою чергу здивований Олесь.

І раптом Олесь зблід. А що, коли й цей чоловік, Валенто Клаудо, теж агент поліції? І навмисне випитує у нього все?..

Клаудо помітив зміну в обличчі юнака. Він посміхнувся.

— Е, ти, друже, ніби боїшся мене? Кинь! Я скажу тобі просто: я знаю того шпигуна, бо він хотів заарештувати тебе, коли ти лежав непритомний під насипом. Ну, а я переконав його, що цього робити не треба… оцим аргументом переконав, — показав Клаудо свій великий міцний кулак.

Його обличчя знов посміхнулось, ніс смішно зморщився. Олесь також не стримав посмішки.

— Ну, от і краще, — кивнув задоволено головою Валенто Клаудо. — Тільки ти не ворушися і не підводься. Ти ще дуже слабий. Чуєш?

— Чую… а куди ми пливемо?

— Чому ти думаєш, що ми пливемо? — здивовано перепитав Клаудо.

— Та я ж на кораблі… І ліжко гойдається…

Клаудо голосно розсміявся:

— Еге, та ти спостережливий, я бачу! Тільки не вгадав цього разу. Ти зовсім не на кораблі, і нікуди не пливеш. І до моря звідси далеченько.

— А де ж я? — спитав Олесь збентежено.

— Взнаєш згодом. Не поспішай. Скажемо лише, що ти серед добрих людей. Вони вирішили допомогти тобі — і все. Чекай, сюди йдуть!

Двері кімнатки знову відчинилися. Через поріг переступив чоловік у жовтій шкіряній куртці.

Чоловік у шкіряній куртці мовчав. Він був середнього росту, у високих чоботах, без шапки. Кучеряве волосся вільно спадало на високий блідий лоб. Олесь помітив, що одне пасмо серед каштанового волосся було сиве, немов срібне. Чисто виголене обличчя чоловіка було спокійне і упевнене. Сірі очі під густими кошлатими бровами дивилися серйозно і вдумливо. І тримався він як безперечний начальник, якому все мусило підкорятись.

Мимоволі Олесь спробував сісти на ліжку, не зводячи очей з прибулого. Але чоловік у шкіряній куртці спинив його.