Читать «Капітани піску. Габрієла» онлайн - страница 67

Професор засміявся. Педро Куля сказав:

— І ти намалюєш мій портрет, гаразд? І підпишеш унизу: «Капітан Педро Куля, сміливець і герой».

Він став у позу боксера з витягненою вперед рукою. Професор розреготався, Педро теж, і їхній сміх лунав якусь мить буйно і весело.

Потім вони перестали сміятись і зупинилися біля групи безробітних, які зібралися навколо чоловіка з гітарою. Він грав і співав популярну в Баїї пісеньку:

Коли вона прощалася зі мною,

То стислось бідне серденько моє…

Хлопці почали підтягати, а трохи згодом співали разом з чоловіком. З ними співали всі — власники вітрильників, волоцюги, докери, навіть одна повія. Чоловік з гітарою так був заглиблений у власну музику, що не звертав ні на кого уваги. Коли б чоловік з гітарою не підвівся, а далі грав на гітарі, то хлопці зовсім забули б, куди вони йшли. Але чоловік пішов геть і забрав із собою і веселий настрій, який породжувала його музика. Люди потроху розійшлися. Професор і Педро Куля продовжували підійматися схилом. Від Театральної площі пройшли по вулиці Чілі. Професор витяг з кишені крейду, всівся на тротуарі. Педро Куля присів біля нього. Коли вони побачили парочку, Професор почав швидко малювати. Парочка наблизилася, Професор малював їхні обличчя. Дівчина посміхалася, це були наречені. Захоплені розмовою, вони не помітили малюнка, аж доки Педро Куля не перепинив їх:

— Не наступіть дівчині на обличчя, сеньйоре…

Юнак подивився на Педро і вже хотів йому щось відповісти, але дівчина побачила малюнок Професора і звернула увагу свого приятеля:

— Як гарно! — і заплескала в долоні, мов дівчинка, якій подарували ляльку.

Молодик усміхнувся. Повернувся до Педро Кулі:

— Це ти намалював, хлопче?

— Ні, мій товариш, художник Професор…

Професор додавав останні штрихи до елегантних вусиків на портреті молодика. Потім узявся довершувати малюнок постави дівчини. Молода пара сміялась, і дівчина повисала на руці свого товариша. Той врешті витяг гаманець і кинув монету в два мільрейси. Педро Куля перехопив її на льоту. Закохані пішли далі, а малюнок залишився на хіднику. Кілька жінок, вертаючись з базару, побачили малюнок здалеку, і одна сказала:

— Ходімо подивимось. Це схоже на рекламу нового фільму з Баррімором… Кажуть, що то про кохання…

Педро Куля і Професор почули це й зайшлися сміхом, а далі, обійнявшись, пішли вештатися вулицями міста.

Біля урядового палацу вони зупинилися знову. Професор присів з крейдою в руці, чекаючи, чи не вийде, бува, з трамвая який-небудь «об'єкт». Педро Куля посвистував собі, стоячи біля нього. Невдовзі вони вже мали гроші на добрий обід, та ще й на дарунок для Клари, коханої Божого Улюбленця, в якої того дня були іменини.

Одна бабуся дала за свій портрет десять тостанів. Бабуся була негарна, і Професор відобразив у портреті всю її непривабливість. Педро Куля зауважив:

— Якби ти зробив її вродливішою і молодшою, вона б дала більше.

Професор засміявся.

Так вони провели ранок: Професор — малюючи портрети перехожих, Педро Куля — збираючи срібні чи золоті монети, які їм кидали. Опівдні з'явився чоловік, який курив сигарету в мундштуці. Педро Куля побіг попередити Професора: