Читать «Поєдинок з абвером» онлайн - страница 68

ЧЕРВОНИЙ ШАРФ

Згідно з обов’язками, що покладалися Центром на керівника розвідників, Морський, як тільки міг, забезпечував охорону зв’язкової, допомагав їй успішно виконувати завдання.

Поки що все йшло за планом. Зіна працювала агентом торгівлі відомого краківського фабриканта Мазуркевича, підприємства якого виготовляли й поставляли жіночий одяг у Братіславу, Банську Бистрицю, Прешов та інші словацькі міста.

Зв’язкова між Морським і «Соколом», відома як польська комерсантка Юзефа Камінська, використовувала свої систематичні поїздки, а також широкі знайомства для збору розвідувальних відомостей, котрі цікавили Центр. Працювала й поводила себе бездоганно. Отож Морському й «Соколу» здавалося, що тут, як то кажуть, комар носа не підточить. Аж раптом зв’язкова не прийшла на заздалегідь домовлену зустріч у Банську Бистрицю. Григор’єв, що мав побачитись із Зіною, в розмові з керівником однієї з розвідгруп у Банський Бистриці почув тривожну новину.

— В місцевій тюрмі вже кілька діб перебуває краківська комерсантка на прізвище Камінська, — сказав «Добровільний». — Хто вона і за що її заарештували невідомо. Тримають в одиночній камері, щоночі водять на допит. В певних колах ходять чутки, буцім комерсантку замкнули з наміром узяти викуп за її звільнення.

Тоді Григор’єв, хвилюючись за Зінине життя і становище «Сокола», запропонував «Добровільному»:

— Постарайтеся вивчити ситуацію в цілому і з’ясувати причини арешту Камінської, в чому, власне, її звинувачують. Окремо перевірте достовірність чуток про намір фашистів узяти за неї викуп. Встановіть можливості звільнення заарештованої. Вважайте, що це завдання дуже важливе, обов’язкове і термінове.

Григор’єв домовився про час і місце наступної зустрічі й залишив Банську Бистрицю.

Повернувшись у загін, він негайно доповів Морському про арешт Зіни, а також про завдання, котрі він доручив виконати «Добровільному». Тієї ж ночі тривожну звістку радіохвилі понесли в Центр.

Невдовзі «Добровільний» повідомив, що за організацію «втечі» Камінської впливові тюремні чини хочуть триста тисяч крон. Центр підтримав пропозицію Морського викупити розвідницю. Гроші доставили «Добровільному» в Банську Бистрицю…

Вночі заарештовану, як завжди, забрали на допит. Але цього разу конвоїри завели її не до кабінету слідчого, а в темну шахту двору. Там вштовхнули в машину. Хляпнули дверцята, автомобіль помчав нічним містечком.

«Кінець!» — подумала розвідниця, шкодуючи, що під час затримання не скористалася зброєю. У неї забрали, пістолет. Усе сталося так несподівано… «Знущатимуться, чи розстріляють десь за містом? — напливали думки. — Чому не в тюрмі? А може, хочуть випробувати ще якийсь метод? Ну, що ж, марні зусилля!».

Спливав час, ластівками летіли спогади про важке сирітське дитинство, юність, що протікала в комуні імені Дзержинського під Харковом, про нелегке, але по-своєму щасливе й веселе студентське життя за час навчання в інституті іноземних мов, куди її послав комсомол вивчати німецьку та польську мови; про друзів-чекістів, разом з якими мужніла й гартувалась як розвідниця… Хотіла уявити обличчя рідних, та не змогла, бо й п’яти років їй не було, коли вони померли від тифу. Знала з документів: народилась у місті Новограді-Волинському від матері польки та батька українця, що разом працювали на залізниці.