Читать «Поєдинок з абвером» онлайн - страница 40

Шлезінгер підійшов до дверей і натиснув кнопку біля шовкової портьєри. Високо під стелею спалахнула люстра. Кімната вмить наче побільшала, вогники свічок зблякли. Шлезінгер погасив їх.

Мах добув з кишені довгастий шкіряний футлярчик, дістав з нього низку ключів і відімкнув шухляду письмового столу. Вийняв звідти невелику коробочку.

— Вас учили користуватися спеціальною фотоапаратурою?

Агент ствердно кивнув головою. Мах підняв кришку.

— Тут — дві камери. Їх, як ви знаєте, легко ховати в одязі. В касетах надчутлива плівка. Ви мусите будь-що пробратись у загін Морського й особисто зустрітися з ним. Що належить робити — поясню…

Шпигун сприйняв завдання спокійно. Тільки чарка лишилась недопитою.

НЕСПОДІВАНА ЗУСТРІЧ

Осіння ніч в горах завжди прохолодна, та в землянці було душно, до стелі здіймались клуби тютюнового диму. Морський вийшов подихати свіжим повітрям.

Пітьма поволі відступала. Лише запізнілі зорі ще миготіли в небі, а обрій на сході вже червонів загравою так, наче десь палала велетенська пожежа.

«А може, то лісопильний завод горить у Косуцькому Новому Місті? Туди пішли хлопці на чолі з Кисловським», — подумав командир загону. Набігла згадка, як у такий-от досвітній час горіло село Кодра, що в лісах за кілька десятків кілометрів од Києва. Його до цурки спалив фашистський каральний загін як базу народних месників.

Морський хвилювався за людей, які пішли на розвідувальні й диверсійні завдання, і нетерпляче чекав їх, Навкруги — тиша. Десь зарипіли двері, нагадуючи, що там, за лапатими ялинками, в землянках живуть партизани.

— Стій, хто йде?! — пролунав у лісовій тиші голос вартового біля командирської землянки. — Пароль?

— Хвиля.

— Що сталося? — запитав Морський, побачивши радиста.

— Термінова радіограма, — відповів Горецький і простягнув аркуш паперу.

Командир повернувся в землянку і при світлі каганця прочитав:

«Негайно з’ясуйте і радируйте, які ворожі частини (кількість озброєння) перекидаються в напрямку Дуклінського перевалу через район ваших дій».

Того ж таки напрочуд теплого й сонячного дня, десь пополудні, Морський разом з начальником штабу Костянтином Бобровим виїхав до гірського селища Сучани, де розташувався один з розвідувальних підрозділів спец вагону. Треба було порадитись, як ліпше й швидше виконати завдання Центру.

В дорогу обоє вдяглися в уніформу гардистських офіцерів, шофер — у солдатську. Водій, веселий синьоокий словак Ян Купчак, наспівуючи пісеньку, хвацько кермував однією рукою. Невелика автомашина легко брала крутовину. Вибравшись на рівний шлях, авто помчало стрілою.

— Не захоплюйся, Яне, — торкнув його за плече Морський.

Купчак збавив газ. Минули стару напівзруйновану цвинтарну капличку. Попереду зачервоніли дахи села Прикола. І раптом всі похололи — назустріч сунула колона гітлерівців у чорних есесівських мундирах. Морський повернув голову й запитливо глянув на Боброва, їхні погляди зустрілися, потім ковзнули на сидіння: там лежало з півтора десятка німецьких гранат, автомати.