Читать «Поєдинок з абвером» онлайн - страница 28

РЕЙС НА СХІД

Комендант невеликої польської станції Бжег зачинився в кабінеті. Світла кімната, до якої звик за півтора роки роботи, тепер здавалась йому незатишною й тісною. Він не помічав, що портрет Гітлера на стіні перекосився, а в широкому венеціанському вікні бракувало шибок. Взагалі, комендант чекав того, що сталось. Але не сподівався, що прийде воно так зненацька. Фронт ще досить далеко, і раптом… диверсія!

На пероні — метушня. Прямо перед вікнами темніють вагони. Поїзд, котрий ішов на схід, затримувався на станції уже більш як десять годин. Такого тут ще не траплялося.

До кабінету постукали. Знову лаятимуть. Комендант зморщився — перерва ж! У двері загримали. Хай вам грець! Відсунув крісло, рішуче відчинив замок. На порозі стояла молода вродлива жінка.

— Пробачте, що потурбувала, — мовила по-німецькому з помітним акцентом.

Незнайомка виглядала втомлено; була вдягнена зі смаком — у строгу темну сукню й габардиновий плащ сталевого кольору. Комендант зміряв гостю гострим поглядом. Та, не чекаючи запрошення, переступила поріг, мовчки підійшла до стіни, й поправила перекошений портрет Гітлера.

— Даруйте, не помітив… — тихо зронив господар кабінету. — Це його так од вибуху…

Він зам’явся, застебнув комірець і зупинився біля столу. Поведінка таких, підкреслено ввічливих і впевнених у собі персон, завжди викликає почуття неспокою. Так заходили до кабінету співробітники різних таємних служб. Від них уже були прикрощі. Але акцент?..

— Чим можу бути корисний?

Жінка розкрили жовту шкіряну сумочку. Погляд коменданта впав на крупні купюри рейхсмарок. Відвідувачка дістала складений вчетверо цупкий аркуш паперу, розгорнула його.

Там значилось: «Представникам військових властей пропонується надавати всіляку допомогу власникові документа…» Підпис і печатка не викликали сумніву.

— Сьогодні я мушу звідси виїхати до Кракова, — сказала жінка. — Клята поїздка! За дві доби шість пересадок…

— Але ж колія… міст… — розвів руками комендант.

— Я вже з’ясовувала. Ремонт закінчать через дві—три години. Обставини вимагають залізного порядку, пане комендант.

Той ствердно закивав головою, підійшов до столика, зв’язався по телефону з диспетчером. Одержавши підтвердження на слова жінки, запросив худорлявого унтер-офіцера в пожмаканій вермахтівській формі.

Німець сонними очима втупився в жінку. Дізнавшись, нарешті, чого від нього хочуть, узяв посвідчення й пішов на пункт військової жандармерії. Хвилин через десять він повернувся в супроводі вайлуватого патруля з нагрудним металевим знаком підковоподібної форми. Незабаром той вийшов.

— Вам пощастило, фрау, — мовив унтер-офіцер. — Згідно з розпорядженням гауптмана відправимо вас на Краків негайно, в офіцерському вагоні.

— Щиро вдячна вам і вашому гауптману, — посміхнулась пасажирка.

Виходячи з кабінету, вона зиркнула на портрет фюрера, і комендантове обличчя вкрилося холодним потом.

Як тільки кроки віддалилися, він визирнув у вікно. Пероном пробіг черговий по станції. Жінка в супроводі унтер-офіцера сіла в класний зелений вагон у кінці поїзда. Пролунав гудок, ешелон повільно рушив.