Читать «Ходіння по муках» онлайн - страница 307

Куличок не з’являвся дві доби. Без нього приходило кілька чоловік, всі рослі, в приношених піджаках, трохи розгублені, але надзвичайно виховані люди. Нахиляючись до щілини в замку, вони говорили пароль. Даша впускала їх. Дізнавшись, що «Івана Свищова» вдома нема, вони виходили не зразу: один раптом починав розказувати про свої сімейні злигодні, другий, попросивши дозволу курити, обережно, як пещену, витягав з портсигара з монограмами радянську вонючку і, гаркавлячи, лаяв на всі заставки «рачачих і собачих депутатів». Третій удавався до одвертості: і моторний катер у нього приготовлений на Крестовському, коло палацу Білосельських-Білозерських, і дорогоцінності вдалося витягнути з сейфа, але от діти лежать у коклюші… Страшенно не щастить!..

Видно, всім було приємно побалакати з худенькою, надзвичайно милою молодою жінкою з великими очима. Ідучи додому, їй цілували руку. Дашу дивувало тільки: дуже вже простацькі були ці змовники, зовсім наче з якої-небудь дурної комедії… Майже всі вони обережно розпитували — чи не привіз «Іван Свищов» грошей на початок роботи? Кінець кінцем вони були більш ніж певні, що «оця дурна історія з більшовиками» дуже скоро скінчиться. «Німцям зайняти Петроград, ну, зовсім же нічого не варто».

Нарешті знову з’явився Куличок, знову голодний, брудний і дуже заклопотаний. Він розпитав — хто приходив без нього. Даша докладно розказала. Він вишкірився:

— Падлюки! За авансами приходили… Гвардія! Дворянське гузно ліньки оддерти від крісла, хочуть, щоб німці їх прийшли визволити: просимо, ваша вельможність, тільки що повісили більшовиків, усе гаразд… Обурлива річ, обурлива річ… З двохсоттисячного офіцерського корпусу знайшлося справжніх героїв духу — три тисячі у Дроздовського, тисяч з вісім у Денікіна і у нас — у «Спілці захисту батьківщини» — п’ять тисяч. І це все… А де решта? Продали душу й совість Червоній Армії… Деякі варять гуталін, торгують цигарками… Майже весь Головний штаб у більшовиків… Ганьба!..

Він наївся борошна з сіллю, випив окропу і пішов спати. Вранці він розбудив Дашу. Коли, нашвидку одягнувшись, вона прийшла у їдальню, Куличок, кривлячись, бігав коло стола.

— Ну, от ви? — нетерпляче крикнув він до Даші. — Ви могли б рискнути, пожертвувати багато чим, зазнати тисячі прикростей?..

— Так, — сказала Даша.

— Тут я нікому не довіряю… Одержано тривожні вісті… Треба їхати в Москву. Поїдете?

Даша тільки закліпала, підвела §црви… Куличок підбіг, посадив її коло стола, сів близесенько, торкаючись її коліньми, і почав пояснювати, з ким треба побачитись у Москві і що на словах переказати про петроградську організацію. Говорячи все це з повільною люттю, він втовкмачував Даші в пам’ять слова. Примусив її повторити. Вона покірно повторила.

— Чудово! Розумна ви жінка! Нам саме таких і треба. — Він схопився, швидко потираючи руки. — Тепер, що робити з вашою квартирою? Ви скажіть у домовому комітеті, що на тиждень виїжджаєте в Лугу. Я тут залишусь ще кілька днів і потім ключ передам голові… Добре?