Читать «Ходіння по муках» онлайн - страница 305

— Ні.

— Молодчина, молодчина!

Сама того не знаючи, просто підхоплена нестримною волею, Даша потрапила в саму гущу змови так званої «Спілки захисту батьківщини і свободи», що охопила столиці і цілий ряд міст Великоросії.

Поведінка Куличка — емісара денікінської ставки — була легковажна, майже неймовірна: з перших же слів серйозно довіритися малознайомій жінці, дружині червоного офіцера. Але він колись був закоханий у Дашу і тепер, дивлячись у її сірі очі, не міг не вірити, якщо очі сказали: «Довіртесь».

В той час натхнення, а не спокійне роздумування рухало людською волею. Ревів ураган подій, бушувало людське море, кожен почував себе рятівником гинучого корабля і, вимахуючи револьвером на танцюючому містку, командував — право або ліво руля. І все лише здавалося тоді — навколо неосяжної Росії блукали білогвардійські міражі. Очі помутилися від ненависті. Те, чого хотілось, — виникало в моментальних декораціях міражу.

Так, близька загибель більшовиків здавалась безперечною; здавалось, війська інтервентів уже пливли з чотирьох країв світу на допомогу білим арміям; здавалося, сто мільйонів російських селян ладні були молитися на Установчі збори; міста єдиної і неділимої імперії тільки й ждали, здавалось, знаку, щоб, розігнавши Совдепи, на другий день відновити порядок і парламентську законність.

Одурювали себе, марили міражами всі: від петербурзької барині, що чкурнула з одною переміною білизни на південь, до премудрого професора Мілюкова, який з погордливою усмішкою дожидав кінця подій, ним самим встановлених в історичній перспективі.

Одною з тих, що вірили у втішні міражі, була так звана «Спілка захисту батьківщини і свободи». Заснована вона була на початку весни вісімнадцятого року Борисом Савінковим, після того як наказний отаман Каледін скінчив життя самогубством, а корніловська армія вийшла з Ростова. Спілка була наче нелегальною організацією Добрармії.

На чолі її стояв невловимий і законспірований Савінков. Він походжав з фарбованими вусами по Москві, носив англійський френч, жовті гетри й захисне пальто. Спілка організувалась по-військовому: штаб, дивізії, бригади, полки, контррозвідка і різноманітні служби. В установах штабу сидів полковник Перхуров.

Вербували в члени спілки надзвичайно конспіративно. Одна людина могла знати тільки чотирьох. На випадок провалу могла бути арештована п’ятірка, далі кінців не було. Місце перебування штабу й імена вождів для всіх залишались таємницею. До тих, що бажали вступити до спілки, з’являвся на квартиру начальник полку або частини, опитував, видавав грошовий аванс і записував шифровану адресу до себе на картку. Ці картки з кружками, що означали кількість членів, і адресами щотижня надходили до штабу. Огляд сил влаштовувався на бульварах, коло пам’ятників, причому члени організації повинні були приходити або в шинелях, особливим способом розхристаних, або з стрічкою в умовному місці на шинелі. Тим, що служили по зв’язку, видавався трикутник з візитної картки з двома буквами, які означали: перша — пароль, друга — місто. Коли подавали трикутник, його прикладали до кусочка картону, до того місця, звідки його було вирізано. Спілка мала в своєму розпорядженні значні сили розвідки. У квітні на підпільній конференції було постановлено припинити саботаж і йти працювати в радянські установи. Таким чином члени спілки проникли до центра державного апарату. Частина їх влаштувалась у московській міліції. В Кремлі посадили інформатора. Вони просочились у військовий контроль і навіть у Вищу військову раду. Кремль, здавалось, був міцно обплутаний їх тенетами.