Читать «Зоряний єгер» онлайн - страница 99
Григорій Тьомкін
Люди зненацька слабіли і вмирали без мук і болю. Головний шаман викликав духів, довго розмовляв з ними і запевняв опісля, що вони обіцяють вигнати хворобу. Однак, коли помер сам головний шаман, люди геть упали на дусі. Плем’я вимирало, переходи ставали все коротшими, а заповітна земля починала здаватися нездійсненною мрією.
Останній «сеанс» Роман бачив уже на підході до Хар’юзового струмка. Буквально декілька хвилин.
Він був смертельно втомленим, хворим вождем майже не існуючого племені. Люди, що залишилися, вже не мали сил ні йти далі, ні нести важку ношу. Вони сиділи біля багаття і обдумували пропозицію, яку хтось наважився зробити: припинити пошуки нової батьківщини, опустити Священне Вухо в найближче озеро і поряд заснувати святилище, де належало виконувати обітницю предків, поки житиме останній сиртя.
Відтак вогнище спалахнуло нестерпно яскравим полум’ям — у сполоху потонули всі люди, і замість них одне за одним випливли оленяча голова, якийсь птах з величезним дзьобом, що нагадував сову, бубон, обличчя Пуйме, озеро з віддзеркаленням місяця в центрі, знову якісь люди, знову Пуйме зі сльозами на очах — і все згасло. Декілька хвилин Роман нічого не бачив і стояв мов оглушений. Затим пішов далі, чомусь усвідомивши з повною переконаністю: Серхасава Сиртя помер.
ЕПІЛОГ
Вісім місяців опісля я одержав від Романа листа:
«
Гадав я після Каніна заритися у свою дисертацію, але історія ця ніяк не виходила в мене з голови. Спершу я розповідав її приятелям як жарт, чи що, як цікаву пригоду. Ти пам’ятаєш, те, що зі мною трапилося, я визнав гіпнотичною маною, а розповідь помираючого старого — маренням. У старого могли з якоїсь причини загостритися телепатичні здібності перед смертю, тим більше що інсульт іноді викидає дуже дивні колінця.