Читать «Зоряний єгер» онлайн - страница 78

Чекерс увімкнув бортжурнал на запис, кашлянув і почав сухо, майже офіційно:

— Рішення, яке належить нам зараз ухвалити, людині випадає раз у житті. Явище, з яким ми зіткнулися, кожен з нас має право й підставу трактувати по-своєму. Перед нами альтернатива: або загибель усіх нас, трьох розумних представників планети Земля, або загибель коралової колонії, в якій ми припускаємо носія розуму планети Кайобланко. Загалом, треба вирішувати. — Чекерс обвів товаришів поглядом. — Ми голосуємо.

Ігор зачекав, побарабанив пальцями по столу.

— Я за те, щоб залишитися.

— А ти? — обернувся Чекерс до дівчини.

Не піднімаючи очей, Надя ледь чутно промовила:

— Я вважаю, ми повинні летіти.

— Значить, я… — Пілот засунув руки в кишені. Помовчав секунду: він так не хотів, щоб його слово стало вирішальним. — Моя думка — треба злітати. Таким чином, приймається резолюція: злітати. — Чекерс вимкнув бортжурнал. — Але ми не повинні нехтувати навіть найменшою надією на нейтральне вирішення…

— А що, є якась надія? — не витримала Надя.

— Я провів деякі розрахунки. Якщо ми стартуємо не з дна, а з рівня поверхні, температура води в придонному шарі підвищиться до плюс п’ятдесяти. У рифа з’являються шанси вижити.

— Але як нам піднятися? Хіба пропелери не поламані?

— Поламані. У верхнього гвинта відбито дві лопаті. Й полагодити його не можна. Але ми можемо відрізати дві симетричні лопаті у нижнього. І якщо нам удасться обидва гвинти ненадовго синхронізувати, то, можливо, ми піднімемося до самої поверхні.

— А якщо ми не зуміємо їх… синхронізувати? — затнувшись, запитала дівчина.

— Тоді від вібрації може розладнатися основний двигун, а це, самі розумієте, що означає для нас. Як тільки вібрація наблизиться до критичної, я вмикаю реактор. Сподіватимемося, що до цього встигнемо піднятися до поверхні води.

Ігор із сумнівом похитав головою:

— Надія зовсім слабка, Бобе. Рифові корали живуть при температурі від вісімнадцяти до тридцяти п’яти градусів. Будь-які відхилення вгору чи вниз їх убивають.

— Це на Землі…

— Зовні вони майже не відрізняються від земних. І меж життєстійкості коралів Кайобланко ми не знаємо.

«То дізнайся!» — мало не зірвалося з язика в Роберта, але він вчасно затнувся: звичайно ж, Ігор не може експериментувати на організмах, у яких припускається розум…

— Та все ж це єдиний шанс, — сказав Чекерс. Відтак додав: — Наш і їхній.

Удвох Ігор і Роберт витягнули з комори покалічені гвинти, підрівняли огризки лопатей у верхнього пропелера, зрізали дві лопаті в нижнього. Вийшла пара пропелерів досить жалюгідного вигляду.

Відтак вони залізли в скафандри, випливли назовні. Швидко закріпили гвинти на осі, намагаючись не розмовляти й уникаючи дивитися навколо, немов щось ганебне й негідне готувалося їхніми руками…

О пів на четверту за бортовим часом Чекерс наказав зайняти місця і приготуватися до старту. В кабіні пілот сидів сам: Ігор влаштувався в нижньому відсіку, щоб спостерігати корали до останньої миті. Надя залишилася в лабораторії стежити за показами біоапаратури.