Читать «Зоряний єгер» онлайн - страница 79

— Увага! Вмикаю вертолітний режим, — повідомив Роберт.

З того, як метнулися врозсип рибки, як пірнув під уламками рак-самітник, Ігор визначив, що гвинти почали обертатися. Над дном спучилася хмара каламуті й почала рости. В ній уже зникали корали, каламуть закривала оглядовий сегмент… Дисколіт гойднувся, і майже відразу Ігор відчув вібрацію. Вона застукала мідними молоточками в корпус, примушуючи дисколіт здригатися короткими, судомними ривками.

— Кепська справа? — запитав Ігор.

— Терпимо! — обнадійливо крикнув Чекерс. — Ми піднімаємося. Аби лише вібрація не посилювалася…

Не встиг він договорити, як молоточки перетворилися на глухо теленькаючий будильник, а ривки злилися в нерівне, гарячкове тремтіння.

Хмара каламуті росла, розповзалася, застилаючи колонію. Водна товща між нею й дискольотом поступово збільшувалася.

— На скільки піднялися? — пролунав голос Наді.

— Пройшли двадцять, — відгукнувся пілот. — Вібрація наростає.

— А якщо скинути оберти? — запропонував Краснов.

— Не можна. І так ідемо на найменших. Трохи зменшити — опустимося назад.

— Голова… Болить голова! — скрикнула Надя.

Здивуватися, як у таку мить можна говорити про головний біль, Ігор не встиг. Ніби розлючений джміль увірвався до нього в мозок. Еколог здавлено замугикав, стискуючи скроні.

— Терпіть, друзі, це від вібрації, — бурмотів Чекерс.

Із голосу відчувалося, що і йому несолодко.

Тридцять метрів до поверхні. Пройдено лише половину. Чи піднімуться вони, чи протримаються ще півдороги?

— Все, — оголосив пілот, — вібрація підходить до критичної. Пускаю реактор на холостій.

— Ні! Тільки не зараз, хоча б ще десяток метрів! — закричав Ігор. — Прошу тебе, Бобе, зачекай. Якщо ти запустиш реактор на цій висоті, у них немає шансів…

— Якщо я забарюся ще хвилину, — важко дихаючи, відгукнувся пілот, — дисколіт може розвалитися.

— Бобе! Тримайся, тримайся до останнього. Хай вони звичайні корали. Але ми ж люди! Тримайся до останнього!

— Не можу, — прохрипів Чекерс. — Більше не можу, друзі… Зараз даватиму газ…

Ігор заплющив очі, втиснувся в підлогу. Все його єство ніби злилося з тремтячим корпусом дискольота. Він буквально відчував безмежний біль корабельних м’язів, рвання нервів приладів, хрусткіт кісток переборок. Дисколіт, побудований для космічних подорожей, з останніх сил чинив опір руйнівній, всепроникаючій силі вібрації, та все ж Ігор, зціпивши зуби, подумки вмовляв його не здаватися, піднестися ще, ну хоч на метр іще…

Чекерс вимкнув пропелери, й відразу навалилася якась дивна, гулка, свердляча мозок тиша. Краснов здригнувся, почувши легке бурчання реактора, що набирав потужність… Усе! І жодних шансів на виживання коралам! Та й які можуть бути шанси, коли від коралів до дюз усього тридцять шість метрів, підйом припинений, а розжарений струмінь ударить рівно через три секунди…

… Він цілком виразно пам’ятав кожен крок свого життя.