Читать «Зоряний єгер» онлайн - страница 76

— Я людина, Роберте, і суджу людськими мірками. Коли на тебе мчать із роззявленою пащею, важко в цьому угледіти спробу до контакту. Найпевніше це звичайні дії крупної хижої риби, типові для будь-якої відкритої екосистеми, де йде боротьба за виживання. А ось корали проявили себе нетипово.

— Перерахуй ці нетипові прояви, якщо тобі неважко, — Черкерс приготувався загинати пальці.

Чи, вірніше, відгинати, подумав Ігор: сам він, коли вів рахунок на пальцях, завжди розкривав долоню й починав загинати пальці з мізинця, — Роберт же виставляв стиснутий кулак і на рахунок «раз» випрямляв великий палець…

— Фактів небагато, — сказав Ігор. — Перше. Вночі, в білому світлі, корали дають рожеві відтінки, а під прожектором і навіть після його вимкнення спостерігається складне кольорове світіння, в якому може міститися інформація. Другий факт. Учора, коли я хотів відламати коралову гілку — не випадково, як під час ходьби по дну, а спеціально, — то мені на мить скувало руку, немов хтось невидимий намагався попросити не робити йому боляче. І, по-третє, епізод з баракудою. Вона була блокована при таких обставинах, що я вбачаю в цьому лише одну мету — дати нам з Надею втекти…

— Гаразд. Тепер давай я поясню ці факти по-своєму. Почнемо зі світіння. — Роберт повернув у кулак один з трьох відігнутих пальців. — Не мені тобі розповідати, скільки в природі люмінесціюючих тварин. Якими лише барвами вони не світяться: хто білим, хто жовтим, хто багряно-червоним. Підемо далі, щодо «скутої» руки. Ти сам казав, що руку тобі могло зціпити просто від утоми. Адже могло?

— Могло.

— Ось бачиш. І останнє. Зовсім не обов’язково, що баракуду хтось тримав, не пускав до вас. Чом би не припустити, що на неї так дивно подіяв станер?

— Я розшифрував дещо із записів на лабораторному комп’ютері, — заперечив еколог. — Ця баракуда нечутлива до станера. У неї чотири моторно-рухові центри, що дублюють один одного: неймовірний запас життєстійкості. Дати імпульс, здатний перекрити діапазон усіх чотирьох центрів, наша стан-голка не може. В кращому разі паралізуються два, але баракуда цього навіть не відчує.

— Он як? Але навіть якщо припустити, що якесь силове поле виникає і генерують його корали, то обидва випадки могли все-таки бути проявом елементарного захисного інстинкту. Морський вугор, наприклад, генерує для захисту електричний заряд. Або актинії. Наше силове поле може виявитися чимось на кшталт їхніх жалких ниток. Нагнувся ти за гілкою — клац, увімкнувся блок захисту, агресор зупинений. Розігналася баракуда в атаці, наблизилася до коралового куща, тут-бо і ввімкнулося силове поле. Ви-бо стояли тихо, не ворушачись.

На здивування Чекерса, Ігор не став сперечатися.

— Авжеж, ти маєш рацію, — сказав він, — це не більше ніж здогадка. І власними силами нам не розібратися. Але все-таки… Корали існують колоніями, а розмови з приводу «колективних інтелектів» давно ведуться на Землі. І мені, як людині з Землі, легко припустити, що міріади розрізнених поліпів зв’язалися у складну єдину структуру. І припустити, що в цієї структури вірогідність розумності більша, ніж у будь-якого баобаба. І якщо, прилетівши додому, ми з’ясуємо, що корали були розумними… Чуєш, Бобе, я кажу «були»!