Читать «Зоряний єгер» онлайн - страница 7
Григорій Тьомкін
БАР’ЄР
1
Філіп слизнув спиною по Бар’єру, втискуючись у мертву зону, — він дуже сподівався, що кут Бар’єру й стіни виявиться мертвою зоною. Серце його відчайдушно калатало: якщо він помилився й зона все-таки прострілюється, його вб’ють. Через декілька секунд. І перешкодити цьому він не в змозі. Філіп заплющив очі, готуючись до найгіршого. Кажуть, у такі миті людям пригадується все їхнє життя. Проте Філіпові згадувалися лише події останнього півроку. Точніше, ста шістдесяти двох днів. Рівно стільки сьогодні відтоді, як він потрапив у Сферу… Господи, з чого ж почався цей кошмар?
2
Море того дня було спокійним, мов маленький ставок. Філіп плескався в затоці, насолоджуючись сонцем і безвітрям, — і раптом цей шквал. Вітер обрушився зверху важкою вогкою ковдрою, закружляв воду, збиваючи на гребенях піну. Відтак усе море перетворилося на піну, нею заповнило ніс, рот, легені… Філіп уже починав втрачати свідомість, і тут усе скінчилося. Розсіялася мокра пелена, коліна й долоні відчули суху тверду поверхню. Дивно, але тіло також виявилося цілком сухим.
— З приїздом! — промовив хрипкий, злегка глузливий голос. — Котра година?
Філіп із зусиллям звівся на ноги, протер очі. Перед ним на напівпрозорій пластиковій підлозі сидів, підібгавши під себе босі ноги, чоловік років тридцяти п’яти з худорлявим обличчям і ясно-блакитними, майже безбарвними, очима. Зодягнений він був у нічну піжаму.
— Не знаю, — машинально відповів Філіп, — я купався в морі, годинник залишив на березі.
І здивувався: чому його питають про час?
— Скажіть, як я до вас потрапив? — запитав він.
— До мене? — Чоловік криво посміхнувся. — Я тут такий самий гість, як і ви. Вихопило з ліжка кілька годин тому. Ось, сиджу, гадаю, навіщо я їм.
— Кому «їм»?
— Їм. Прибульцям, інопланетянам, зеленим чоловічкам — яка різниця. Тим, хто засадив нас у цю Сферу. Чи ви гадаєте, що нас сюди запроторили люди?
Філіп, борючись із підступаючою панікою, роззирнувся. Вони знаходилися в круглій залі діаметром метрів тридцять-сорок, з усіх боків їх оточувала така ж, як підлога, напівпрозора стіна, що вгорі плавно переходила в купольне склепіння. У приміщенні не було жодного предмета чи пристрою — стерильністю Сфера нагадувала інфекційний бокс у лікарні. Чи лабораторію для дослідів?
— Але якщо це… прибульці, — сказав Філіп перше, що спало на думку, — вони мусять показатися, пояснити…
— Хтозна, що вони мусять, а що — ні? — буркнув незнайомець. — Хоча б погодували. Я, наприклад, устиг неабияк зголодніти.
Щойно він сказав це, у центрі зали в підлозі висвітилося оранжеве коло завбільшки з середню тацю і там з нічого з’явився сніданок: хліб, два яблука, поліетиленова пляшка з водою.
