Читать «Зоряний єгер» онлайн - страница 8

— Не бозна що, але гаразд. Підсідайте, — запросив чоловік, пересуваючись до кола. — До речі, як вас звуть? Мене — Ма?рко. Давайте перекусимо, а потім хай вони приходять і пояснюють…

Вони перекусили й почали чекати. Але ніхто до них так і не прийшов і нічого не пояснив. Вони самі поступово з’ясували, що Сфера, якщо віддавати достатньо чіткі мислені накази, забезпечить їх простою їжею, водою, знищить непотрібне. Пізніше вони навчилися отримувати від Сфери предмети першої необхідності. У їх маленькому замкнутому світі з’явилися дерев’яні стільчики і столик, керамічні чашки, папір, вугільні олівці. Гра у «вийде — не вийде» виявилася вельми захопливою й допомогла перебути перші місяць-півтора.

А відтак вони перестали чекати візиту невідомих господарів і вирішили якось вибиратися зі Сфери. Підготовка втечі поглинула їх цілком, їй вони віддавали всю свою винахідливість, цілеспрямованість, кмітливість, підтримуючи й доповнюючи однин одного. Начитаний Філіп одну за одною висував ідеї прориву Сфери; Марко, що мав наочніше мислення, добував з кола інструменти: молотки, сокири, долота, свердла… Гострий метал при певному зусиллі проходив крізь матеріал Сфери, однак тепла, на дотик тверда речовина стін і підлоги була надзвичайно текучою — будь-які проколи й розрізи в ній миттю затягувалися.

Врешті-решт Марко й Філіп зневірилися і визнали своє безсилля перед Сферою. Збудження боротьби змінила байдужість. Марко цілими днями малював на папері картинки, в основному навіяні тугою за покинутою фермою; Філіп, зітхаючи, писав вірші, а вечорами вони показували один одному плоди своєї творчості. Сільськогосподарські малюнки Марко, на жаль, не відповідали естетичному смакові Філіпа, а лірика Філіпа різала звиклий до конкретніших форм слух Марко; і якось один з них — важко зараз сказати, хто це був, — висловив свою думку другому й отримав таку саму безсторонню відповідь. Тоді вони вперше посварилися.

3

Марко поворушив арбалетною стрілою в отворі, вийняв її, спробував другу амбразуру, третю, десяту. Ні. Надто товстий Бар’єр і надто вузькі в ньому отвори. Як не вигинайся, все одно залишається мертва зона, яку стрілою не дістати. Швидко Філіп зміркував. Все продумав, либонь.

— Філіпе! Вилазь зі свого кута. Ніхто не збирається тебе вбивати. Давай дограємо в шахи.

«Аби дістатися до кола…» — Філіп відчув, як між лопатками виступили осоружні холодні краплі поту. Намагаючись надати голосові твердість, він промовив:

— Відкинь арбалет подалі. Я підійду до дошки.

— Будь ласка. — Марко, не спускаючи тятиви, поклав зброю на підлогу й відштовхнув ногою.

Готовий будь-якої миті кинутися назад у рятівний кут, Філіп підійшов до своєї шахівниці. Друга дошка з таким самим розташуванням фігур стояла на половині Марко.

— Слон б’є на еф-шість, шах! — оголосив Філіп, роблячи хід, від якого годину тому вирішив відмовитися: хід цей вів до програшу.

Але годину тому в Марко не було арбалета…

Марко поринув у роздуми.

А Філіп, поки супротивник відвернувся, всю свою увагу зосередив на арбалеті біля стіни. Намагаючись зрозуміти і включити в уявний образ кожну деталь, кожен вузол, він наказав Сфері: «Хочу такий самий!»