Читать «Зоряний єгер» онлайн - страница 6

Ні, після випадку з ним повинні будуть змінити підготовку косморозвідників. А може, й зробити ширші висновки. Ну навіщо йому тепер усі ці астрофізики й ботаніки, неевклідові геометрії й алгебри Буля? Яка користь зараз від трьох семестрів логіки й чотирьох — аналітичної хімії? А дисципліна номер один: психосинтез? «Пеес», — казали професори, — це абсолютне вирішення. Він уміє все». Яка дурниця. Всі ці знання — будь вони прокляті! — разом зі всемогутнім «пеесом» порожній звук, схоластика, раз його не навчили хоча б щось робити самому, власними руками. А що «щось»? Ну, нехай навіть найпростіше, елементарне…

Немов струмом обпекло Андрія. «Елементарне»!

— Е-ле-мен-тар-не, — по складах вимовив він, смакуючи, мов великі ласощі, кожну літеру слова.

Андрій піднявся, негнучкими пальцями підібрав із землі склянку й пішов до струмка. Розбивши тонку скориночку льоду, зачерпнув води, повернувся до «пееса». Пильно подивився на прилад, усі свої думки концентруючи на одному: сіль, NаСl. Наповнюючи образ, злилися в єдиний великий соляний кристал сільниці і соління, соляні копальні й солончаки, солоні огірки й розсольник. Скло камери реалізатора пожовкло.

Андрій розчинив дверцята камери. Звідти туманом потік прозорий жовто-зеленкуватий газ. Хлор! Андрій сунув руку в апарат і дістав маленький непоказний злиток сріблястого металу.

Вийшло! Як він і подумав, зіпсований «пеес», що видавав необхідні предмети у вигляді складових елементів, той самий трюк виконав і з кухонною сіллю.

Не гаючись ні секунди, щоб не дати натрієві окислитися, Андрій кинув його у склянку. Металевий шматочок застрибав по воді, забулькав димними пухирями водню. Відтак пролунав виляск, і виникло полум’я.

Незабаром Андрій сидів біля великого багаття, блаженно повертаючись до вогню то одним, то другим боком, гріючи над полум’ям змерзлі руки, вбираючи тепло — дивовижне, ні з чим не зрівняне чудове тепло — кожною клітинкою поверненого до життя тіла.

Тріщали дрова, стріляли в нічне небо іскрами-забіяками, весело розмахували гарячими червоними рукавами. Відблиски стрибали по наметі, по високій купі наламаних дров, по змарнілому обличчю Андрія, а він посміхався. Він був щасливий. І не лише тому, що вижив, знайшов вирішення в безвихідній, здавалося, ситуації, але й тому, що розпалив перше у своєму житті багаття.

Дув вітер, і Андрія огорнуло теплою димною хмарою. Защипало очі. Дим пробрався в ніздрі, рот, залоскотав горло. Андрій кашлянув і відчув раптом, що страшенно голодний. Йому спало на думку, що, можливо, й необов’язково постити до прильоту корабля: якщо молоді пагони тутешніх дерев чи коріння як слід проварити, неприємний запах напевно випарується. А шкідливі сполуки — їх можна спробувати якимось елементом нейтралізувати, адже в нього тепер у розпорядженні не мало не багато — вся таблиця Менделєєва. Треба лише зміркувати, що з чим реагує і за яких умов. Не дарма ж усе-таки він здобував освіту в двадцять третьому столітті…