Читать «Зоряний єгер» онлайн - страница 31

Професор у деталях описував, які перед ним стояли наукові завдання. Я слухав із ввічливості. Сааді популярно виклав теорію інтерференції біополів, затримався на принципах, що відрізняли його гіпотезу від гіпотези Фелікса Бурцена. Насилу дослухавши сьому тезу, я оголосив професорові, що його наукові висловлювання не викликають у мене особисто анінайменших сумнівів. Але річ у іншому. Чи не влаштує він мені, враховуючи його дипломатичні таланти й добрі старі стосунки, зустріч із Масграйвом? Не думаю, що прохання моє, навіть підсолоджене лестощами, принесло Сааді задоволення, але допомогти мені він усе-таки обіцяв.

І постарався. Увечері «секретар» повідомив, що капітан Масграйв прийме мене.

Тері Масграйв зустрів мене досить прохолодно.

— Два дні тому під час сеансу гіперзв’язку ви говорили, капітане, що вам нема що приховувати в цій історії. Чи можу я й сьогодні розраховувати на вашу відвертість?

— Питайте.

— Давайте побалакаємо по черзі про учасників Тринадцятої гіперкосмічної.

— Хто саме вас цікавить? Бурцен?

— Він був вашим другом?

— Не був.

— Він був здібним ученим?

— Не знаю. У нас різні області. Гадаю, вченим він був непоганим.

— А як начальник експедиції?

— Нижче середнього.

— Чому?

— Кепський організатор.

— А в його характеристиці перед Мегерою писали, що він «брав участь у шести міжпланетних експедиціях, проявив себе… здібним організатором». Що ж, у сьомій він став кепським?

— У добре організованих експедиціях не гинуть люди, — відпарирував Масграйв.

— Гаразд, облишмо командира Бурцена. Побалакаємо про Тоцці. Це був корисний для експедиції учасник?

— Він славився як здібний космогеолог.

— А як людина?

— Порожній, егоїстичний вундеркінд, — наскіпався Масграйв.

— І в чому ж проявлявся його егоїзм?

— У тому, що особисті інтереси Тоцці ставив вище від громадських. Класичний випадок.

— Що це за «особисті інтереси»?

— Особисті… Ну, значить, серцеві…

— Тобто?

— Він був закоханий. В Аніту. І не питайте те, що вже знаєте. Аніті він писав безглузді вірші. Мене ігнорував.

— І це все? А як ставилася до Тоцці Аніта? — не вгавав я.

— Він був їй нецікавий. Альберто в той час не міг змагатися з Бурценом.

— До чого тут Бурцен?

— Ви не дуже здогадливі.

— Невже…

— Так.

— Вам відомо, що Тоцці загинув?

— Знаю. Але що вас цікавить: яким Альберто був тоді, під час експедиції, чи яким став опісля?

— Тобто ви вважаєте, що Тоцці причетний до загибелі Бурцена й Декамповерде?

— Він зробив свій внесок у розлад, хотів він цього чи ні.

— І тільки?.. Ви хочете сказати, що в смерті Фелікса й Аніти побічно винна решта членів екіпажу?

— Нічого я не хочу сказати, юначе, — вибухнув Масграйв. — Але якби люди були налаштовані трохи по-іншому, не було б тієї нервозності, може, вони б і вціліли, знайшли правильний хід…

— Он як. Слід думати, Аніта також сприяла розладові колективу?

— У вельми значній мірі.

— Тому що дозволила Альберто в себе закохатися? — наважився уточнити я.

— Не лише. При кожній слушній нагоді Аніта кепкувала з Тоцці.