Читать «Зоряний єгер» онлайн - страница 24

Однак, якщо вдуматися, у словах матері, можливо, полягає істина: раптом справді відбулася зустріч з якимсь розумом, який повівся агресивно? І тоді його дії можна визначити і як убивство.

Все, що вдалося дізнатися щодо експедиції Бурцена, я запхав у дальній закут пам’яті — хай інформація відлежиться, думки дозріють, а зараз треба було готуватися в далеку дорогу.

Планета, що більше я про неї дізнавався, то більше мене інтригувала. Коли я дізнався, що Мегера розташована у двосонячній системі і має чотири місяці, то сприйняв це як не більш ніж цікавий факт. А пізніше задумався: якщо прикинути, то на Мегері не мало не багато — двадцять шість пір року, мегеріанського року. Значить, сезони змінюють там один одного мов заведені. Клац — зима. Клац — літо. Клац — ще щось.

На майданчику, повністю підготовленому до польоту, виблискуючим п’ятиметровим колобком світилася кулька міжпланетного модуля. На люку красувалася емблема «Пальміри-інформ» — гусяче перо на тлі римської колонади, що нагадувала руїни земної Пальміри в Сірійській пустелі.

Летіти на модулі — одне задоволення: апарат легкий, маневрений, пристойний запас ходу. Мені належало вийти в точку рандеву — пірнути в гіперпростір і зішлюзуватися з гіперльотом, що вилітає з Землі. Головна проблема — зробити перехід точно в задану мить: щонайменша затримка, і ми розминемося.

Піднявшись над Пальмірою, я вийшов у вказаний сектор. Бортовий таймер показував мінус сорок три секунди. Часу залишалося якраз щоб роззирнутися. І як тільки на дисплеї засвітився крутобокий бублик, я натиснув «пуск». Перехід до прикрості прозаїчний. Увімкнувся гіперпросторовий перетворювач, у декілька хвиль прокотилася слабка вібрація, ледь заклало вуха. І все.

За бортом, зовні, неначе заблимали червоні ліхтарі. Щойно я був у звичайному, чорному космосі, всіяному зірками, начебто в порожнечі, але в порожнечі реальній, аж раптом опинився в густому червоному тумані, непрозорому, мов томатний сік. Спало на думку безглузде визначення — томатно-соковий простір.

Наближення транспорту я не бачив. За якимись законами гіперсвіту поміщене в ньому нормальне тіло візуально спостерігати неможливо. Всередині корабля все, звісно, по-іншому, завдяки стабілізаторам простору видимість зберігається.

Пролунав неприємний свистячий звук, модуль кудись потягнуло. Наступної миті помідорний туман розсіявся, і я з задоволенням переконався, що знаходжуся у відсіку транспортного корабля.

Я вибрався з модуля, ліг у автокібер, схожий на саркофаг із коліщатками, й покірно пройшов усі кола медичного чистилища. Відтак кібер довіз мене до каюти, де на дверях уже світилося моє прізвище. Кібер побажав приємної подорожі й завмер в очікуванні наказів.

Я тицьнув клавішу настільного секретаря.

— Професор Сааді хотів би вас бачити, як тільки ви відпочинете з дороги, — відповів приємний голос.

— Спочатку треба б відрекомендуватися капітанові…

— З’єдную з капітаном.

У секретарі щось клацнуло, й я отримав черговий сюрприз. З екрану, не виражаючи особливого захоплення з приводу такої приємної зустрічі, на мене дивився пілот Тері Масграйв.