Читать «Зоряний єгер» онлайн - страница 22
Григорій Тьомкін
Тері Масграйв виявився на космічному кораблі, біля гіперприймача, і зв’язатися з ним удалося відразу. Екран заповнило широке, посічене складками і зморшками бородате обличчя. Дізнавшись, про що піде мова, Масграйв, як і Олена Бурцен, навіть не потрудився приховати своє невдоволення: вигляд його став відчуженим і підкреслено офіційним.
Масграйв неприязно примружився, пожував м’ясистими губами, від чого ходором заходила його піратська — чи раніше вона називалася «шкіперською»? — борода.
— У цій експедиції загинули люди, — сказав він. — Усі мої свідчення викладені в рапорті, який ви могли прочитати. На Мегері могло трапитися все, що завгодно.
Капітан явно не бажав розводитися. Цікаво, чому?
— Яка у вас думка про склад експедиції? — спробував я зайти з другого боку.
І відчув, що зачепив: у прозорих очах Масграйва промайнуло щось схоже на замішання. Знову ухилятиметься? Ні, не повинен, питання надто лобове.
— Відповідаю, — хитнув головою Масграйв. — У Тринадцятій гіперкосмічній був не найкращий у моїй практиці екіпаж.
Дзвякнув, немов розсипав мідні кульки на скло, зумер. Сеанс зв’язку закінчувався.
— Не найкращий у науковому сенсі? — уточнив я.
— У психологічному.
Це було несподівано. Я забарився з черговим питанням, але з наростаючим тріском ефіру зв’язок обірвався.
Набіль Сааді викликав мене під ранок, коли я вже збирався, але ніяк не міг змусити себе встати. Щоб виглядати нормально, довелося вдягатися.
Набіль Сааді був зодягнений у вечірню фрачну пару малинового кольору. Стоячий комірець його білосніжної сорочки стягував плямистий «метелик».
— Шкодую, що перервав ваш відпочинок, але мені переказали, виклик терміновий, — сказав він.
Наскільки обидва попередні співрозмовники стримано й навіть негативно сприймали мої пояснення, настільки захоплено відреагував Сааді.
— Ви не уявляєте, як я заздрю вам, любий Олексо Васильовичу. Ви летите на Мегеру — дивовижну, унікальну планету. Другої такої просто немає. Якби в мене була можливість, я присвятив би дослідженню Мегери все життя. Я певен, що контакт із позаземним розумом усе-таки мав місце на Мегері. Але я в своїй упевненості наразі самотній. Хіба мислимо повідомлення Бурцена й Декамповерде пояснити галюцинаціями? І потім, Олексо Васильовичу, я сам був там, ходив по землі Мегери шість днів. Лише шість днів! І можу сказати, така планета не може не народити розум, не може!
Дзвякнув клятий зумер. Встигнути б задати головне для мене питання до Сааді.
— Професоре, а що ви можете сказати про особисті взаємини учасників експедиції?
— Особисті? — Співрозмовник невизначено знизав плечима. — Складні були взаємини… Але на роботі вони не позначалися. Та й навіщо вам це? Розум треба шукати на Мегері, розум…
Того-таки дня мені передали гіперграму. Мій настільний секретар, апетитно хрумкнувши кристалом із записом, викотив на стрічку текст:
«
