Читать «Зоряний єгер» онлайн - страница 14

* * *

— Мені це не подобається, — несхвально хитнувся Дан Сім, дивлячись у бортовий екран. — Як Напіввисокий Ревізор Підготовки, я не можу допустити, щоб кошти рідної Дани викидалися на вітер. Ви чудово знаєте, скільки коштує нуль-транспортування кожного дару на Землю. Я вже не кажу про вартість самого виробу. Чому цей землянин відмовився від дару? Відповідайте, Дане Піме.

— Пробачте, Напіввисокий, але ж ще до початку Підготовки я попереджав, що на стовідсотковий прийом дарів Дани не випадає розраховувати. Відсоток відмов наразі допустимий. Що ж до мотивів даного землянина, то їх не можна вважати типовими. Ми піднесли дар просто невдалому об’єктові.

— Гаразд. Покажіть мені ще декілька дарувань.

* * *

Семен Семенович починав нервувати. Його вже не тішило ані ніжне червневе сонце, ані пухнастий сосновий бір на пагорбі по той бік річки, ні сама річка — неширока, з упевнено-повільною течією, в зелених плямах листя латаття й тугих стрілках молодого очерету. Наближався полудень, а в рибнику у Семена Семеновича, понуро ворушачи хвостом, горі черева плавав трохи більший від долоні окунець. Єдиний. І все. Жодного разу не клюнуло з половини восьмої, хоч ти вбийся. І сонце так розкочегарилося…

Семен Семенович стурбовано помацав рідке волосся на тімені: так і є, гаряче. Як би й справді на такому пригріві… А що, дружина розповідала, дістала ж сусідка Пруткіна на дачі сонячний удар, ледве виходили. Семен Семенович подивився на сонце, на воду, зітхнув — повертатися додому, тим більше з порожнім рибником, не хотілося. І тут погляд його впав на дивного вигляду чотиригранну райдужну панаму, що акуратно стояла за два кроки від нього, на трухлявому березовому пні.

«Забув хтось, — вирішив Семен Семенович. Роззирнувся, щоб окликнути власника, але нікого поблизу не було. — Ну й гаразд. Запитають — віддам».

З деякою неохотою — панама фасон мала явно легковажний, але на риболовлі яка різниця? — Семен Семенович надів головний убір. І з приємним здивуванням відзначив про себе, що шапка легка й прохолодна — те, що треба.

— … А я не поділяю безтурботності Сивкова, товаришу директор. Він не усвідомлює, що його віза під висновком про безпеку «шапок»…

— Послухайте, Климе Петровичу, давайте відкинемо забобони й упередження. Працюватимемо з фактами, як годиться вченим. Ваша лабораторія рознесла на молекули добрий десяток «шапок». Ви прогнали їх крізь усі мислимі випробування. Що вас іще бентежить?

— «Шапка» — з невідомих науці матеріалів!

— Висловлюйтеся точніше, Климе Петровичу: нашій науці невідомих. Раз «шапки» існують, хтось володіє технологією їх виготовлення. Але ви ж розгадали склад дроту? Нормальні метали, хоча сплав і незвичайний. Але ж не радіоактивний?

— Ні.

— Ось бачите. Якихось інших випромінювань чи полів сплав також не генерує. Я читав вашу довідку. Пластична полімерна тканина — згоден, річ винятково цікава, над розгадкою її секрету ми обов’язково продовжуватимемо роботи. Але й вона безпечна… мов дитяча пелюшка. Чи у вас ідіосинкразія на райдужний колір? Скажіть, вам колір не подобається?