Читать «Зоряний єгер» онлайн - страница 16

* * *

— Ці фальшиві дари не сплутають нам карти, Дане Піме? — стривожився Ревізор Підготовки.

— Запевняю, що аніскільки. По-перше, Напіввисокий, підробки не зможуть конкурувати з оригіналом, — відповів Дан Пім. — Тим більше що в них шапки — предмет продажу, а в нас — безкоштовний дар. По-друге, цей, як кажуть на Землі, «бум райдужних шапок» нам на руку. Вивчивши психологію землян, я на нього розраховував. Хай шаліють за чотиригранниками, підносять піраміду на п’єдестал моди, переконують себе, що немає нічого приємнішого від райдужного кольору. Ми не станемо завалювати їхній світ шапками — достатньо буде, щоб хоча б кожен десятий носив дар Дани на голові, а решта таємно чи явно мріяли про таке саме. І коли така мить настане…

— І коли така мить нарешті настане, — наснажуючись, підхопив Ревізор Підготовки Дан Сім, — ми увімкнемо хвилю! І кожен десятий, сам того не помітивши, стане нашим вірним помічником. І на Землю висадиться перший штурмовий десант данів, і нікому з землян не спаде на думку чинити опір, усі зустрічатимуть нас як добрих, старих довгожданих друзів…

Дан Сім наблизився до Дана Піма й заохочувально штовхнув своєю четвертою гранню об першу площину Чвертьвисокого Психолога Підготовки. Схвильований Дан Пім переливчасто пожовтів від основи до вершини.

— Я клопотатимуся перед Високим Даном Тімом про присвоєння вам звання штурм-психолога 1-ої висоти, — пообіцяв Дан Сім. — За допомогою психології вирішивши те, що не під силу зброї, ви заслужили нагороду. Але скажіть, як вам спала ідея про захоплення через дари?

— Мені її підказали самі земляни, — вдоволено сяючи райдужною шкірою, відказав Дан Пім.

— Тобто? У вас є на Землі агенти?

— Ні, я просто скористався їх-таки власним, але добре забутим застереженням. Якби я був схильний до містики, я б міг вирішити, що стародавні земляни передбачали наше вторгнення і попереджали про нього нащадків.

— Що ж це за застереження? — нетерпляче притупнув основою своєї пірамідки Дан Сім.

— Бійся данайців, що приносять дари…

_{Перекладено за виданням: ИСКАТЕЛЬ. — 1986. — № 1.}

ДВАДЦЯТЬ ШОСТИЙ СЕЗОН

РОЗДІЛ 1

К онтинент, понівечений катавасією пір року, ще не отямився. Надто багато обрушилося знегод на нього за останні півциклу. Довгий сезон виморожуючої холоднечі — коли обидва сонця пішли на другий бік планети, а в небі тьмяно світили лише чотири холодні ліхтарики-півмісяці. Відтак тепло повернулося, але разом з ним прийшов вітер, і величезні валуни котилися по поверхні, мов перекотиполе, залишаючи на шкірі планети глибокі рвані рани. Нарешті прийшло коротке літо. Час спопеляючої спеки — сезон обох сонць.

— А чи добре ми працюємо, Олексо Васильовичу? — суворо втупившись у мене з екрану телезв’язку, запитав редактор.