Читать «Зоряний єгер» онлайн - страница 115

— Ви його не бійтеся, Наталю. Ксют у нас хороший, еге ж, Ксюте? — Стас погладив тварину, вона вдоволено рохнула, стулило губи і знову стала майже цілком схожа на звичайну земну мавпу. — Якщо хочете, можете його погладити.

Наталя боязко простягла долоню, провела по довгій шерсті. Шерсть виявилася жорсткою, збитою патлами. Наталя відсмикувала руку й крадькома від Стаса обтерла її об штани.

— Ні, все ж він якийсь…

— Ну ось, чому ми так улаштовані? — засмутився Стас. — Хочемо, щоб усе було «за образом і подобою». Який тут, до біса, контакт! Цей осоружний, цей слизький, цей мерзенний… Навіть Ксют — ніби зовсім з вигляду мавпа — всі йому спочатку: «Ах, який милий! Ах, який кумедний!» А як побачать, що жує він не впоперек, а вздовж — усе, кінець захопленням.

— Не сердьтеся, Стасе. — Наталя винувато зазирнула йому в очі. — Він мені подобається.

Дівчина, чарівно зморщивши носик, вже сміливіше погладила мавпу по голові.

— Я рада, Стасе, що працюватиму у вас, а не на шахті, хоча й витратила півроку на курс із анторгіту.

— Як, ви приїхали за цільовим запитом із шахти?

— Авжеж, звісно. Але тепер дуже задоволена, що обставини розпорядилися по-іншому…

До Стаса нараз дійшло, що по-іншому розпорядилися не обставини. Наказати начальникові шахти віддати комусь спеціально виписаного з Землі біохіміка міг лише Ларго. Стас зрозумів, що потрапив у пастку: він мусив або виконати прохання Ларго, або відіслати дівчину назад. Якби він здогадався про все першої миті, можливо, він би і зважився відмовитися від біохіміка. Але не тепер. Стас подумав, наскільки генеральний директор хитріший і досвідченіший від нього…

— А, Стасе! — Генеральний директор зобразив голосом приємний подив. — Які новини?

— Мої умови, — Стас розлючено задихав у рурку, — полювання за всіма правилами, беззастережна дисципліна, зброя гладкоствольна, по дві качки на людину.

— Звісно, Стасе, як скажеш, — поспішив погодитися Ларго.

— Хай чекають мене на шосту ранку внизу, в готелі. Все.

Шелестячи по соковитій луговій траві, рафт — усюдихід на повітряній подушці — перетнув галявину і м’яко опустився біля самих дерев. Розчинилися дверцята, звідти один за одним вилетіли три об’ємисті рюкзаки. Услід з кабіни виплигнув Стас, у високих шнурованих черевиках, комбінезоні кольору хакі, з вузькою плоскою кобурою на правому стегні.

За Стасом на галявину колобком викотився лисий вантажовідправник.

— Вікторе, рушниці приймай, — пролунав із кабіни лункий бас головлікаря. Передавши Бурлаці потерті шкіряні чохли, він перекинув через підніжку довгі ноги і пружно зіскочив на землю. Роззирнувся. — Так, гарно. А тобі як, Вікторе?