Читать «Зоряний єгер» онлайн - страница 113

— Що вимагається від мене? — сухо перервав генерального директора Стас.

— Полювання, Стасе. Наші гості — пристрасні мисливці. Я хочу, щоб ти повів їх на полювання.

— Жалкую, але це неможливо. Поки у нас не буде хоча б приблизного уявлення про тутешню екологію, я не можу дати дозвіл на відстріл тварин.

Ларго присунувся до Стаса й поглянув йому просто в очі.

— Давай-но пригадаємо, коли тебе прислали сюди…

— Вже пригадували.

— Ах, так. Рік тому. А скільки років існує колонія? Правильно, вісімнадцять. А коли почалася розробка анторгіту? Знову правильно, шість років тому. Нам тоді привезли дві партії колоністів по сто тридцять чоловік, і населення планети відразу виросло вдвічі. Півтисячі населення, з них чотири сотні молодих, здорових, енергійних чолов’яг. Ти не здогадуєшся, любий головний екологу, яка у них була улюблена розвага?

Директор ще пильніше вглядівся в Стаса і театрально відступив на крок.

— Мовчиш! Добре, я сам скажу. Вони полювали, мій друже, полювали. Били і птаха, і звіра. І сам я теж грішний — пострілював іноді у вільний час. А що накажеш робити? Випаде тобі рідкісний вихідний, і так кортить відпочити від усієї цієї метушні, облич, які постійно навколо і вранці й увечері… Хапаєш рюкзак, рушницю — і в ліс. А там краса, спокій, зелень… Відпочинеш у лісі днинку-другу, пару качечок підстрелиш — зовсім по-іншому себе почуваєш.

— А як же Статут позаземних колоній? — механічно, без особливого ентузіазму запитав Стас.

Те, про що говорив зараз Ларго, було йому давно відомо.

— Так і знав, що ти це скажеш. — Директор, немов пишаючись своєю проникливістю, торжествуюче здійняв до стелі палець, відтак схопив зі столика банку з соком, яку поставив для Стаса, відкоркував її й двома ковтками осушив. — Авжеж, ти маєш рацію. Статут забороняє полювання без узгодження з екологом. Але еколога-бо в нас до тебе не було. А я хіба в змозі устежити за всім, розібратися, що можна і що не можна в цьому чортовому лісі? Здається, все майже як на Землі, а придивишся уважніше: так, та не зовсім так. І не дивися на мене як на лиходія, для того й вимагав на Анторг еколога, щоб у лісі навести лад. Ось ти тепер його й наводь.

— Ось я його й наводжу.

Ларго втомлено поморщився.

— Стасе, за ці роки на Анторзі були вбиті сотні тварин, це сумний факт, але я не повірю, що ще кілька підстрелених качок уплинуть на екологічну рівновагу. Зате людям, що живуть тут, і тобі в їх числі, це дріб’язкове порушення може принести відчутну користь.

— Це все, що ви хотіли мені сказати? — запитав Стас.

— Наразі все.

— Тоді мені пора. Даруйте, Ларго, я не можу виконати ваше прохання. Всього найкращого.

Стас різко піднявся з крісла, кивнув у спину директорові, що відвернувся до вікна, і вийшов з кабінету.

Від розмови з генеральним директором у Стаса залишився якийсь дивний і неприємний осад. Щоб відвернутися, Стас почав розбиратися у себе в робочому столі, відтак сходив пообідав у їдальню, потім повернувся в лабораторію і спробував читати, але думки його як і раніше вилися навколо ранкової розмови з Ларго. Він відчував свою правоту і водночас не міг позбутися незрозумілого відчуття, немов він був винен у чомусь перед директором.