Читать «Ловці манекенів. Про що розмовляють закохані» онлайн - страница 7

— Його мати ще нічого не знає.

— Горе, ой горе… — директорка встала. — Я зараз пришлю класного керівника — Морохову Аллу Остапівну.

Полишила кабінет. Бухов і Тополюк кілька хвилин помовчали, пригнічені переживанням Майї Борисівни. Як їм дасться зустріч з матір’ю Віталія?

— Ти звернув увагу, Денисе, на характеристику Шейха? — порушив мовчання оперуповноважений.

— Еге, порядний хлопець, — задумливо відповів слідчий. — Але де він узяв імперіал? І передсмертне «кривий»…

— Одначе факт: кривого бачили жінки.

До кабінету несміливо увійшла висока, струнка жінка років тридцяти, одягнута в синій трикотажний костюм і білу блузку, русоволоса. На видовженому обличчі застиг вираз розгубленості, сірі очі волого блищали.

— Я Морохова, класна керівниця, — тихо сказала.

— Сідайте, Алло Остапівно, — приязно запросив слідчий. Почекав, поки влаштувалася поряд з ними за приставним столом, і вибачливо продовжив: — З важкою звісткою ми завітали до вас, але така наша робота.

— Я розумію, — і Морохова прикусила губу, щоб не заплакати.

— З якого класу ви ведете 10 «в»?

— З восьмого.

— І Віталія?

— І його.

— Три роки… — Бухов замислився і спроквола запитав: — Що він за людина? Як вчився, характер? З ким товаришував? Як поводився?

— Людина… — класний керівник задивилась у вікно. — Він лише формувався як людина. Вчився добре, на уроках сидів тихо, не сперечався з вчителями, урівноважений, слухняний, не курив, брав участь у шкільних заходах — на вечорах, малював карикатури в нашому «Крокодилі», у колгоспі під час трудового десанту працював краще за деяких. Знаєте, Віталій навіть приборкував класного бешкетника Мазуницю: зиркне на нього — і той відразу переставав, як кажуть діти, «виступати». Його поважали в класі, юнаки наслідували Віталія — старалися перейняти його ходу, жести, вимову.

Пролунав дзвінок на перерву, і Морохова замовкла. За мить школа сповнилася приглушеними голосами і гулом, які долинали крізь оббиті дерматином двері. Вчителька прислухалася.

— Це ж скоро випускні екзамени, бал… Аж не віриться, що на ньому не буде… — і вона поспішно витягла з рукава хустинку, притулила до очей. — Вибачте, не можу… стриматись…

— Ми розуміємо, — співчутливо сказав Тополюк.

— То Шейченко був лідером у класі? — запитав Бухов.

— Ні, але його вплив… непомітний, ніби він соромився чи не хотів верховодити, — пояснила Морохова. — Признатись, я почувалася спокійною, коли Віталій в класі.

— А він часто пропускав уроки? — поцікавився Тополюк.

— Не часто, але траплялося: виїздив на змагання або на тренувальні збори.

— Хто його батьки?

— Мати — телефоністка на міжміській станції, а батька нема — помер. Віталій одинак, його мати завжди відвідує батьківські збори, допомагає ремонтувати школу, — розповідала класна керівниця сумним голосом. — Лагідна жінка… Як вона переживе?..

— З ким дружив Шейченко? — підключився до розпитування Бухов.

— Є Біронським Ігорем і Апостоловим Аркадієм. Нерозлучна трійця, всі займаються боротьбою дзюдо, але це не впливає на їхнє навчання, навпаки: Аркадій та Ігор теж вчаться добре і поводяться пристойно. Коли б так усі… — Морохова зітхнула. — Хлопчики одягаються однаково і стрижуться коротко — не запускають патли.