Читать «Томек у країні кенгуру» онлайн - страница 89

Лоренц порізав м’ясо ягняти на шматки. Один із них він подав Бентлі, який поклав його на ґратки, що маскували яму. Те саме зробили вони на двох інших пастках, а потім пішли в напрямку поставленого поблизу куреня.

Тоні приготував смачну вечерю. З’явились навіть дві пляшки доброго вина. У якнайкращому настрої звіролови полягали на траві й, смокчучи люльки, очікували настання ночі.

XIII

РОЗПОВІДЬ ПРО ПАВЕЛА СТШЕЛЕЦЬКОГО

Томек зручно ліг на м’якій постелі в тіні легкого куреня. Він довго дивився на безхмарне небо, думаючи про дружбу, яка зав’язалася в нього з учасниками експедиції. Навіть трохи запишався, тихо кажучи подумки:

«Ніхто з моїх товаришів у Варшаві не може похвалитися знайомством із справжнім мандрівником. А ось такий чудовий звіролов, як Смуга, сам запропонував мені свою дружбу! Та й боцман Новицький теж не останній моряк. Як його поважає екіпаж «Алігатора»! На всі його розпорядження матроси, виструнчившись, відповідають: «Йєс, сер, йєс, сер!» — і виконують їх без вагання. Ось які тепер у мене друзі! А крім того, я син керівника ловецької експедиції…»

Ці приємні роздуми так вплинули на нього, що незабаром він заснув із щасливою усмішкою на вустах.

Він проспав декілька годин. Коли прокинувся, було вже темно, на небі мерехтіли зорі. До його слуху долинули голоси мисливців, які розмовляли біля вогнища. Стурбований Томек відразу підхопився й швидко підійшов до них.

— Чому ви мене не збудили? — запитав він із докором. — Ще трохи — і я проспав би все полювання!

Чоловіки посміхнулись. Батько, садовлячи сина поруч, заспокоїв його:

— Не бійся! Маємо ще досить часу. Тільки що зайшло сонце. Динго звичайно виходять на полювання близько півночі.

Томек сів поряд із батьком.

— Тут у степу чудові ночі, непогано було б, якби вони були трохи холодніші, — продовжив Смуга перервану розмову.

— Я з вами згоден, але запевняю вас, що й в інших місцях Австралії чимало своєрідної краси, — гаряче підтвердив Бентлі. — Якби ви знали цю країну так, як я, то, можливо, залишилися б тут назавжди.

— Це ви розповідаєте казочки, даруйте! — несподівано вибухнув боцман Новицький. — Ви б не говорили таких нісенітниць, якби хоч раз у житті побували на нашій Батьківщині! Які чудові в нас поля, ліси! А скільки прекрасних міст на берегах нашої Вісли! Мила Варшава, краківський Вавель, ох-хо-хо! Аж серце розривається, що не можу їх побачити. Що там ваша Австралія проти нашої Польщі! Тут пекельна спека, посуха, повені, отари овець і Бог зна ще яких тварин! Я вздовж і впоперек проїхав увесь світ, і повірте мені, що хотів би, аби мої кістки спочили тільки в польській землі.

Бентлі замовк, уражений різкістю мови боцмана. За хвилю він промовив:

— Я не хотів образити нічиїх почуттів. Я лише сказав, що полюбив Австралію. Мені відомо, що ви не можете повернутися тепер до вашої країни. Навіщо ж блукати по світу? Може, тут ви знайшли б собі притулок до кращих для вас часів?

— Не може бути й мови про якусь там образу, шановний пане професоре, — швидко заперечив схвильований моряк. — Пробачте мені за мою гарячковість. Я проста людина й, мабуть, недобре висловився, але ж ви ніколи не були в Польщі. Ох, пане професоре, які чудові варшавські вулиці чи, наприклад, краківський ринок, скажімо, на святвечір! На землю падає лапатий сніг, а у вікнах будинків сяють на ялинках свічки… Я віддав би півжиття, якби зараз можна було це побачити…