Читать «Томек у країні кенгуру» онлайн - страница 132

Уже багато днів Томек мріяв про самостійну вилазку. Досвід, набутий під час полювання з Тоні в буші, вселив у нього впевненість у своїх силах, тому чекав лише доброї нагоди, щоб здійснити свій план. За словами Бентлі, вони перебували тепер на території, яку досліджував колись Стшелецький. Томек мріяв піти слідами відомого мандрівника й зробити відкриття, яке принесло б йому славу. На його думку, цього найлегше буде досягти, якщо здійсниш який-небудь героїчний вчинок. Тим-то він вирішив не брати участі в полюванні на скельних кенгуру, а здійснити в гори самостійну вилазку.

Томек спокійнісінько заглибився в ущелину з численними поворотами й порослу високими деревами. Він ішов угору проти течії струмка, який спливав мальовничими водоспадами з численних уступів скель. Прямовисні скелі широким півколом оточували глибоку ущелину, і тут панували прохолода й напівтемрява. Близько полудня Томек був уже досить далеко від табору. Місцевість навкруги здавалась дикою й безлюдною, навіть тварин ніде не було видно, але хлопець сміливо йшов уперед. Струмок не давав йому заблукати. Ущелина ставала все вужчою та вужчою. Та раптом, коли Томек дійшов до чергового повороту, шлях йому перепинив великий уламок скелі. Похмура дикість місця, цілковите безлюддя й тиша подіяли на Томека гнітюче, і він вирішив уже повернутися назад, як раптом йому здалося, що за уламком скелі лунають людські голоси.

«Хто може бути тут у цій пущі?» — здивувався Томек.

Йому здавалося, що він повинен, не марнуючи часу, повернутися до табору, але цікавість прикувала його до місця. Він прислухався. Так, не було жодного сумніву, що за скелястою стіною розмовляли люди.

«Подивлюся на них здалеку й повернуся до табору», — вирішив Томек.

Він обережно піднявся на вершину величезного уламка скелі. По-пластунському підповз до самого краю. Тепер він міг уже й побачити, що відбувалось за поворотом ущелини. Висунув голову й завмер непорушно. За поворотом ущелина закінчувалася прямовисною стіною, що оточувала її півколом. Струмок витікав із глибокої щілини в скелі, біля підніжжя якої утворилась досить велика водойма.

На березі водойми Томек побачив намет і вогнище. Біля пригаслого вогнища сиділо двоє чоловіків, які вели між собою гостру розмову. Спочатку вони видалися йому дуже подібними один до одного. На груди їм спадали довгі бороди, а обличчя позаростали волоссям аж до самих брів… Проте Томек швидко помітив, що один із них був значно молодший.

— Якщо з нами трапиться нещастя, то тільки з твоєї вини, — провадив молодший, і голос його переходив у крик. — Як можна ризикувати так легковажно?

— У нашому становищі ризик уже не відіграє особливої ролі, — відповів старший. — Чи маємо якийсь інший вихід?

— Якби Томсон був на нашому місці, він давно покінчив би з нами! — вигукнув молодший. — Під час першого ж знайомства я помітив у його очах підлість.