Читать «Томек у країні кенгуру» онлайн - страница 130

— Добре, Тоні, зробимо так, як ти радиш…

До самого вечора Томек уникав зустрічей і розмов з учасниками експедиції. Він боявся, що його видасть схвильований вираз обличчя. Ото буде несподіванка, коли він принесе до табору коала, або, як його ще називають, сумчастого ведмедя! Щоправда, коала поширені в східній Австралії від Квінсленду до Вікторії, але досі їх упіймали зовсім мало, й учені ще мало знають про їхній спосіб життя. Томек чудово знав, що учасники експедиції-дуже прагнуть упіймати сумчастого ведмедика.

Після нічного полювання Вільмовський, як правило, робив перерву, щоб звіролови могли відпочити. За його розпорядженням увечері цього ж таки дня всі повинні були рано лягати спати. Незважаючи на це, ніхто не дивувався, що перед самим заходом сонця Тоні заявив, що йде на пошуки нових слідів звірят. Томек відразу зголосився супроводжувати слідопита, і незабаром вони опинилися далеко від табору.

Тоні йшов упевнено, ніби то були вулиці добре знайомого міста. Через півгодини вони дійшли до евкаліптового гаю в буші. Тоні уважно оглянув верхів’я дерев, потім запропонував Томекові подивитися в напрямку, який він показав рукою:

— Коали прокинулися! Ти бачиш їх?

— Бачу, бачу, Тоні! О, які вони гарні! — вигукнув Томек, із задоволенням придивляючись до ведмежат.

Один коала сидів на рясно вкритій листям гілці дерева, другий ліз по товстому стовбурі. Австралійські ведмежата, нічого не підозрюючи, спокійно об’їдали листя дерева, притримуючи гілки передніми лапками, як це роблять наші білки. Вони лазили по дереву так повільно, що назва «австралійські лінюхи», яку часто вживають щодо коала, видалася Томекові цілком обґрунтованою.

Хлопець так захопився спостереженням за поведінкою оригінальних звірків, що навіть не помітив, як сутінки вкралися між дерева. Тоні перший звернув на це увагу:

— Дивитися будемо потім, а тепер ловімо коала. Зараз настане вечір, тоді нічого не побачимо.

— Ти маєш рацію, але як нам упіймати цих ведмежат?

— Ти лізь на дерево. Закинеш ласо на коала й спустиш його до мене на землю.

— Ти гадаєш, що вони не будуть захищатися?

— Нічого не бійся. Коала дуже добрий. Це не єхидна! — посміхаючись, відповів Тоні.

Закинувши шнур на плече, Томек почав швидко підійматися по стовбуру дерева. Коала, що сидів на нижчій гілці, не звертав на хлопця жодної уваги, й той без усяких перешкод дістався до коала на дуже близьку відстань. Знявши з плеча ласо, одним спритним рухом він накинув зашморг на шию тварини. Ведмедик спочатку опирався, чіпляючись кігтями за стовбур дерева, але коли зашморг затягнувся, він припинив усякі спроби звільнитися. Рука Томека заглибилась у м’яку шерсть тварини, що пахла евкаліптовим листям. Томек зв’язав ведмедика мотузкою ласо й повільно спустив його на землю; Тоні відразу ж підхопив звірятко. Томек тим часом поліз вище по стовбуру дерева ловити другого коала. Незабаром і той після короткого й не дуже відчайдушного опору опинився в неволі.

Коли мисливці попрямували з трофеями до табору, було вже зовсім темно. Щасливий Томек поспішав за Тоні. Кожен із них ніс одного коала. На подив Томека, ведмедики швидко змирилися зі своєю долею.