Читать «Томек у країні кенгуру» онлайн - страница 129

Полювання на єхидн відбулося вночі, коли вони звичайно вилазили зі своїх нір на пошуки їжі. Засідку влаштували біля знайдених мурашників і термітників. Мурахи, терміти й личинки цих комах належать до ласих страв єхидн, які вміють діставати їжу з лабіринту мурашників довгим язиком, укритим липкою слиною.

Томек із великим задоволенням брав участь у полюванні на єхидн. Він переконався, що ці тварини не такі вже й беззахисні, як це здавалося спочатку. У хвилину небезпеки вони згорталися в клубочок, як наші їжаки, воднораз настовбурчуючи гострі голки, що стирчать із шерсті на спині. Якщо тільки був час, вони могли сильними лапами з гострими кігтями швидко заритися в землю. Сліди уколів гострими голками єхидн були на пальцях у Томека й на носі його улюбленця Динго. Незважаючи на це, мисливська вилазка Томека закінчилася успішно. Багато зоологічних парків і європейські вчені зоологи намагалися роздобути собі хоча б кілька єхидн для вивчення. Вони викльовувалися з яйця самки, а харчувалися молоком матері, що виступало на поверхні її живота крізь два отвори. Самка єхидни відкладала одне яйце, яке носила в сумці на животі. Молода єхидна деякий час росте в цій сумці й виходить із неї тоді, коли на спині з’являються гострі голки.

Серед спійманих трьох єхидн була одна самка. Томек розмірковував над тим, як переконатися, чи сидить молодий нащадок у її сумці, коли раптом до нього підійшов Тоні, котрий щойно повернувся з бушу. Томек глянув на слідопита. Той підморгнув йому й кивнув головою, що хоче поговорити з ним наодинці. Томек відразу забув про єхидн. Поведінка Тоні ясно свідчила про те, що йому вдалося зробити цікаве відкриття, про яке він не хоче говорити в присутності решти.

Як тільки вони опинилися за межами табору, Томек запитав:

— На чиї сліди ти натрапив?

— Я бачив двох коала, — пошепки повідомив австралієць.

— Ти нікому не казав про це? — гарячково спитав Томек.

— У цьому немає потреби, ми самі їх зловимо, — заспокоїв його Тоні.

— Коли вирушаємо на полювання?

— Ще не пора. Вдень гаряче, вони сплять, заховавшись у листі високих дерев. Тільки надвечір вони виходять шукати поживи. Коала розумні, не страждають у спеку. Чому людина повинна бути дурніша за них?

— Але ж вони можуть піти звідти, де ти їх бачив? — хвилювався Томек.

— Не бійся, коала ходять дуже повільно, ми знайдемо їх напевно.