Читать «Томек у країні кенгуру» онлайн - страница 123
Альфред Шклярський
— Ти маєш рацію, матусю! Я повинна подарувати що-небудь Томмі на згадку, тільки не знаю що, — задумалась Саллі.
— Найкраще запитай у самого Томмі, що б він бажав. — порадила мати Саллі.
— Скажи, будь ласка, що ти хотів би отримати від мене на згадку? — звернулась Саллі до Томека. — На жаль, у мене немає такої гарної фотографії, як у тебе!
Томек ніяково мовчав. Він узагалі не знав, чи зручно просити що-небудь на згадку. Правда, він хотів похвалитися перед дівчинкою фотографією, на якій сидів на справжньому слоні, але не передбачив, що така дрібниця завдасть йому стільки турбот. Що тепер відповісти? Він прохально дивився на батька, але той, потішаючись замішанням свого завжди такого впевненого сина, поки що не поспішав йому на допомогу. Дивлячись на Томека, присутні ледь приховували посмішку.
«Ось я й упіймався, — подумав Томек. — Мабуть, у майбутньому нікому не даруватиму своєї фотографії».
Він стояв мовчки, увесь червоний. Зате мала Саллі зовсім не була збентежена. Було добре видно, що вона нарівні з дорослими потішається замішанням хлопця, а крім того, дійсно хотіла подарувати йому що-небудь на згадку. Адже перед нею стояв звіролов, який сам убив тигра й кенгуру! Жодна з її подруг не могла похвалитися таким знайомством. О, якби він захотів листуватися з нею…
Схвильована цією надією, Саллі сіла на ліжку й сказала рішучим тоном:
— Томмі, негайно скажи, що ти хотів би отримати від мене в подарунок?!
Томек нишком зітхнув. Він неймовірно шкодував, що в Австралії не буває, приміром, землетрусів. Якби будинок у цю хвилину захитався від землетрусу, Саллі й усі інші напевно забули б про подарунок. Проте будинок не мав наміру хитатися, а вперта Саллі вдивлялась у Томека блискучими від хвилювання очима.
Нараз щось вологе торкнулося Томекової долоні. Він відмахнувся, але в ту ж мить у голові йому сяйнула думка. Він глянув униз, щоб пересвідчитися. Так, поруч із ним стояв Динго й дивився на нього, помахуючи хвостом.
— Саллі, ти справді хочеш мені щось подарувати на згадку? — запитав Томек, забуваючи про присутніх у кімнаті.
— Звичайно, Томмі! І я чекаю твоєї відповіді, — підтвердила Саллі.
— І… ти справді не будеш потім шкодувати? — усе ще намагався впевнитися Томек.
Саллі голосно засміялась і заплескала від радості в долоні.
— Ох, Томмі, Томмі! Ти дуже подібний до мого любого татка, який завжди гадає, що мама не знає, чого він хоче.
Збентежений словами дочки, Аллан кашлянув, і всі присутні вибухнули сміхом. Зовсім збитий із пантелику Томек почав був потроху задкувати до дверей, але Саллі вигукнула:
— Томмі! Можеш більше нічого не говорити! Слово честі, ніколи не пошкодую й… бери його собі на згадку від мене. Він твій!
— Хто це мій? — прошепотів, застуканий зненацька, Томек.
— Динго! Адже ти його хотів у мене попрохати, — відповіла Саллі, тамуючи посмішку.
— Це правда, я дійсно хотів, але як ти про це дізналася? — запитав Томек, радий такому поворотові справи.