Читать «Томек у країні кенгуру» онлайн - страница 121
Альфред Шклярський
— Слово честі, я не хотів порушувати свої обіцянки. Це якось вийшло само собою, а потім… я знайшов Саллі, — тихенько виправдовувався Томек.
— Ніхто не сумнівається, що ти повівся, як справжній чоловік, — визнав батько. — Ти повинен розповісти нам, як це сталось.
У той час, як звіролови разом із фермерами мили, одягали й годували Томека, подружжя Алланів турботливо зайнялось донечкою. Виявилось, що вона вивихнула ногу. Поселенці знали, що треба робити в таких випадках. Незабаром дівчинка лежала у своєму ліжку з міцно перев’язаною ногою. ЇЇ напоїли поживним бульйоном, і вона відразу заснула.
Аллани приєдналися до своїх гостей, які зосереджено слухали Томекову розповідь. Треба визнати, що він не приховав заслуги Динго у справі пошуків Саллі. Томек хвалив розум собаки, яка не відходила від нього ні на крок. Собака ліг поряд на землю й, висолопивши рожевого язика, уважно стежив за кожним його рухом.
— Ми зробили дурницю, що не взяли Динго на розшуки Саллі, — сказав Аллан, коли Томек закінчив розповідь. — Я купив собаку для Саллі лише тиждень тому. Я гадав, що він ще не звик до нас. Тому ми тримали його на прив’язі.
— Якої породи цей собака? — запитав Смуга. — Зовні він дуже нагадує австралійського дикого собаку.
— Ви не помиляєтесь, — відповів Аллан. — Це помісь домашньої собаки з чистокровним динго.
Незабаром фермери почали прощатися з господарями. Удома їх чекали стривожені родини й термінова робота. Звіроловам також треба було повертатися до табору. Перед від’їздом вони пообіцяли Алланам, що відвідають їх наступного дня.
XVIII
НІМИЙ ДРУГ
Незвичайні переживання цього дня, тривале блукання по скребу так стомили Томека, що після прибуття до табору, він тільки-но поклав голову на подушку, відразу міцно заснув. Прокинувся хлопець другого дня близько обіду, відчувши легеньке лоскотання по щоці. Не розплющуючи очей, він махнув рукою, щоб відігнати настирливого ґедзя. Але через хвилину він знову відчув лоскотання. Натягти ковдру на голову, спробував знову заснути. Але де там! Хтось заліз до нього під ковдру. Це вже було занадто. Розсердившись, Томек енергійно скинув ковдру й сів.
— А ти звідки тут узявся? — запитав він здивовано, побачивши порушника свого солодкого сну.
Поруч із ним лежав Динго, улюбленець Саллі. Він весело помахував пухнастим хвостом, а в розумних очах таїлася радість, немовби він знав, що весело пожартував над хлопцем.
— Звідки ти тут узявся? — повторив Томек.
Динго встав, торкнувся мордою грудей хлопця, шорстким язиком лизнув його в підборіддя й побіг до виходу з намету. Зупинившись там, обернувся й очікувально подивився на Томека.
— Ага, ти, мабуть, хочеш, щоб я вийшов з тобою? — здогадався хлопець.
Собака відповів гавканням. Гавкіт його був не такий, як у звичайних собак: він закінчувався тихим, переривчастим скавулінням.
— Що тут відбувається, Томеку? — запитав Вільмовський, заглядаючи до намету.
— Подивись, тату! Динго прийшов до нас із ферми. Він лизав мені обличчя. Який милий собака!