Читать «Томек у країні кенгуру» онлайн - страница 119

Альфред Шклярський

— Я не можу вилізти з цієї жахливої ями. Нога, моя нога, подивись-но на неї! — відповіла дівчинка, й на її великих очах з’явилися сльози. — О, як болить!

Томек подивився на її ліву ногу. Вона сильно спухла в щиколотці.

— Може, тебе вкусила змія? — стурбовано запитав Томек.

— Ні. Я несподівано впала в цю яму, й тоді щось сталося з моєю ногою. Не можу стати на неї й взагалі не можу звідси вийти. Якби не ти, я, мабуть, померла б тут від болю й… голоду.

Від хвилювання Томек почервонів.

— Тобі вже нічого боятися, у мене є штуцер, тільки… я випустив його з рук, падаючи в цю яму.

— То ти вже вмієш стріляти? — зацікавилася Саллі, витираючи рукою сльози.

Томек подав їй свою носову хустинку.

— Я навіть тигра вбив, який виліз із клітки на кораблі, — відповів Томек з удаваною байдужістю.

— Невже?

— У мене є фотографія. Крім того, я застрелив великого кенгуру! Ми з батьком ловимо диких тварин.

— Ти дуже хоробрий, — визнала Саллі. — Мій тато розповідав мені про вас. Я вирішила піти до вашого табору. Можеш собі уявити, я ніколи ще не бачила звіроловів. Вислизнула з дому й побігла на галявину. Коли я проходила поблизу цих кущів, побачила маленьку землерийку. Хотіла її спіймати, щоб подарувати вам. І ось тоді впала в цю жахливу яму. Я кричала від болю, плакала, але ніхто не приходив на допомогу. Я чекала цілу ніч, а потім заснула, й ти прийшов. Ти не залишиш мене тут саму?

— Не бійся, не залишу, — запевнив її Томек.

— Як тебе звати? — запитала дівчинка.

— Томек. Томаш Вільмовський.

— Дуже гарне ім’я. Я називатиму тебе Томмі.

— Добре. Тепер давай я перев’яжу тобі ногу.

Томек зняв сорочку, розрізав її ножем на широкі смуги й заходився перев’язувати ногу Саллі.

— Ох, як страшно болить! — кричала плачучи Саллі, але коли Томек закінчив перев’язку, вона відчула себе значно краще.

— Тепер нам треба якось вибратися з цієї ями, поки настане ніч, — заявив Томек. І негайно почав готуватися витягти Саллі з глибокої ями.

Насамперед він виліз нагору й знайшов штуцер. Потім почав ножем робити сходинки в прямовисній стіні ями. Після години тяжкої праці йому вдалося зробити кілька східців, які повинні були допомогти Саллі вибратися з ями. Оскільки вона не могла зіп’ястися на ноги, Томек узяв її на руки й почав обережно підійматися по імпровізованих східцях. Динго, йдучи за ними, радісно гавкав. Саллі плакала від болю. На щастя, дівчинка була худенька й легенька, тож Томекові вдалося підійняти її нагору, а потім узяти на плечі. Так вони добралися до берега струмка.

— Дай мені напитися, — попрохала Саллі. — Від цього в мене відновляться сили.

Томек вийняв із кишені складане горнятко, й вони обоє напилися води, після чого Саллі занурила опухлу ногу в струмок.

— Я справді почуваю себе краще, — сказала вона.

— Побіжу на ферму по допомогу, — запропонував Томек.

— Ох, тільки не це! Зараз стемніє. Не кидай мене одну, — швидко мовила вона й судорожно вхопила його за руку. — Зрозумій, я не можу залишатися сама, я боюся.

— Якщо так, то я понесу тебе на плечах.

— Справді? — зраділа Саллі.